Якби я вірив, що в нинішній американській адміністрації є політики рівня Кісінджера-Бжезінського, здатні планувати й реалізовувати складні, елегантні багатоходові комбінації, то я б обовʼязково розглянув ситуацію ще й під таким кутом:
- Трамп і команда роблять заяви щодо врегулювання в Україні з абсолютно пропутінських позицій, чим викликають у московського диктатора довіру, симпатію та бажання швидко укласти мирну угоду;
- при цьому заяви мабуть бути (при, загалом, проросійській тональності) сильно сумбурними й викликати в Путіна серйозне відчуття невизначеності;
- одночасно в обʼєднаній Європі з Україною ці заяви викликають серйозну тривогу й призводять до формування абсолютно консолідованої позиції, котра передбачає не лише продовження підтримки України, а й суттєвого посилення (зараз ми знаходимося тут - К.В.)
Трампу на переговори з Путіним це здає купу козирів і дозволяє провести переговори в стилі: «Володя, я твій щирий друг, прекрасно тебе розумію й готовий був (ти ж бачив) віддати тобі Україну на твоїх умовах, але ж кляті європейці - це мої союзники й вони змішали мені всі карти. Тому, дорогий друже, ти маєш негайно прийняти мої умови, бо інакше я буду змушений, як лідер вільного світу, доєднатися до решти Альянсу й ескалювати військову допомогу Україні, а тобі повністю зруйнувати економіку посиленням санкцій проти нафтового сектору».
Про те, яку колосальну підтримку така позиція дасть йому всередині його країни, я навіть не згадую. Американці, орієнтовані на захист демократії, розцінять її як таку, що відповідає їхнім ідеалам. Іншим, прагматичнішим, прекрасно зайде пояснення про українські корисні копалини на пів трильйона.
На жаль, я не вірю в здатність рудого паяца проводити комбінації такого рівня вишуканості. Але це саме ті карти, які є, наразі, на руках у Трампа. І він цілком здатний ними зіграти, я сподіваюся
