З вікна видніється болото. Воно смердить чужими скрєпамі. Там не росте нічого здорового, сильного, на що було би приємно дивитися. Час від часу доносяться п'яні голоси, абсолютно хворі забаганки та давно чужі пісні. Люди, які колись були українцями, грають на цьому болоті ролі українців за гроші.
Від сильного вітру з дощем на скло вікна з того боку прилипають рвані аркуші паперу з надрукованим текстом. Придивляюсь - пушкін, лєрмонтов, лєнін, комунізм, імперія та інші х...ня. Відкриваю кватирку та якоюсь палкою скидаю зі скла те сміття, щоб не заважало жити. Там постійний бруд, і його нікуди діти за великим рахунком.
Вікна заклеєні скотчем хрест навхрест, який допомагає склу не розлетітися, бо в кутку по склу пішла тріщина. Але я не можу переїхати звідси - я У СЕБЕ ВДОМА. Хоча й болото нікуди не перенесеш. Звідти тхне неякісною "культурою", "языком" та "братерством", цинічним та фальшивим до біса.
Пробую забрати квіти з підвіконня, завісити це вікно щільною шторою та дивитися у вікно навроти, в інший бік. Звідти встає сонце. Там тепло й спокійно, і скотч клеїти немає потреби. Але час від часу я не проти підходити туди, де болото, спокійно на нього дивитися та показувати в далечінь середній палець. Їх пушкіним, їхній п'яні, їх скрєпам та брудним рукам, які стирчать з того болота з наміром відновити стосунки.
Вікна на болото - це біда. Але від мене залежить, наскільки щільно вони будуть зачинені, щоб саме тут, по ЦЮ сторону, можна було жити ЛЮДИНОЮ.
