Наприклад, в Україні, яка емітує власну валюту, просто за визначенням не можуть скінчитися гроші. НБУ може їх завжди надрукувати стільки, скільки потрібно. Проте, міністр фінансів Сергій Марченко нас запевняє, що тільки в цьому 2023 році дефіцит бюджету України становить 42,3 млрд дол. США (!), який мають покрити переважно кредитами міжнародних партнерів Києва. А хто і за рахунок чого ці дорогі гроші буде повертати з відсотками?
Безумовно, є три варіанти покриття бюджетного дефіциту:
1. Витрачання золото-валютних резервів.
2. Запозичення на внутрішньому та зовнішньому ринках.
3. Друкування грошей.
І виходить, що у нашому Мінфіні та НБУ вважать, мовляв, перший і другий варіант прийнятні, на відміну від третього. Тому що у третьому варіанті начебто «друкуються нічим не забезпечені гроші, і це загрожує сплеском інфляції». Але ж, друзі, нагадаю, що інфляція є наслідком диспропорції між грошовою та товарною масою. Для інфляції важливо чи забезпечена гривня товаром і не має жодного значення, чи вона забезпечена золотом або доларом США.
Судіть сами, якщо ми вкинемо в українську економіку зайву грошову масу, це призведе до інфляції, навіть якщо кожна нова гривня буде забезпечена доларом або золотом. І навпаки, вкидання в економіку гривневої маси, яка відповідає рівноцінному збільшенню товарної маси, не призведе до інфляції (навіть якщо ці гривні не прив'язані до золота чи «американця»).
Тобто нашій фінансовій владі треба стимулювати розвиток українського бізнесу у реальному секторі економіки, а не цементувати фінансову монополію. Таким чином, з вищесказаного випливає головний висновок: у нашої держави, яка емітує власну валюту, просто за визначенням не можуть «скінчитися гроші», і НБУ може їх завжди надрукувати стільки, скільки потрібно.
