От чому вони так поспішають?
Оті обоє?
Трамп та Путін?
Чому тиск на Україну досяг такого інформаційно-терористичного рівня з обох сторін, що ось-ось перейде межу?
Невже у двох найкращіших дружбанів на цій планеті таки здають нерви?
Чи справа в чомусь іншому?
Наприклад, в дедлайнах?
Дедлайнах, які кожен із них особисто для себе намітив та зафіксував, як крайні дати реалізації власних амбітних планів?
А ота тричі проклятуща Україна, як завжди, усе к чорту зриває.
Колотить воду.
Як завжди руйнує усі найпрекрасніші плани двох найвидатніших людей сучасності.
▶️ Ну, з Дональдом Трампом усе зрозуміло — у нього спереду маячить 100 днів його сходження на престол і невідворотна дата 30.04.2025, коли за традицією, що склалась, американське суспільство буде оцінювати перші 100 днів нового президента, а він буде звітувати.
А так як за цей період у Трампа немає чим похвалитись (якщо точніше, то куди не глянь — усюди повна жопа), то єдине, чим би він міг іще похизуватись — це перемир’я в російсько-українській війні.
Тим більше Україна — дуже зручна жертва, над якою, на його куций розум, можна безкарно знущатись. Інакше всі назвуть Трампа лузером та трєплом.
А цього допустити ні в якому разі не можна — виборець не пойме, а друг Вова засміє.
▶️ А от у Путіна ситуація складніша.
Впереді маячить інша дата — 09.05.2025.
Тобто — «дев’ятемая».
Тобто — «дєньпабєди», який «порахампрапах».
А це у цьому році не більше й не менше, а дата кругла — рівно цілих 80 рочків.
І пацан остервеніло марить про хоч якусь перемогу до цієї знаменної дати.
Приміром, зафіксувати у цей день чергову «великую Победу над фашизмом» і покласти до ніг російського бидла зґвалтовану та упокорену Україну.
Та навіки застовпити своє ім’я в скрижалях історії нарівні із іншими вурдалаками російського минулого.
Але час спливає.
Війна триває.
Трамп, який мав принести Україну на «блюдєчкє с галубой кайомочкой», розчаровує.
Тому Вова і біситься.
Тому і ці щоденні всенаростаючі обстріли.
Тому смертовбивства не будуть припинятись впритул до омріяної дати.
Бо Україна знову обломала «маліну» своїм спротивом і за це знову прилетить розплата.
Розплата за чергові путінські розчарування та черговий крах путінських ілюзій.
Психологам та криміналістам відомо, що маніяки ретельно планують свої злодіяння та ізувірства.
Прискіпливо прораховують усе майже до дрібниць.
Саме ось це розплановування та бездоганне слідування диявольському задуму й приносить подібній істоті найбільше задоволення.
Задоволення бачити та відчувати на смак чужі страждання згідно його, недооціненого генія, величного плану.
А от коли такий психопат добирається до самих вершин влади, то його віра в свою обраність та у велич своїх ідей зростає стократ. Не кажучи уже про неспівмірну можливість насолоджуватись реалізацією власних «геніальних» задумів, які дає йому необмежена влада над долями тисяч, а то й мільйонів.
А от коли ці плани зриваються, то люті такого ізувіра не має меж.
Останні брутальні обстріли України тому яскраве підтвердження.
Пристрасть Путіна до канцеляризмів, до чисел, важливих та знаменних дат, до символів та символічних подій відома його оточенню давно. Навіть під час своїх нудних прес-конференцій та багатогодинних прямих ліній миршавий російський лідер нескінчено оперує якимись цифрами та датами, знає про усі відсотки надоїв літаків, які за період посівної підняли на гора шахтарі Кузбасу згідно ключової ставки ЦБ Росії.
Путін обожнює цифри.
Цифри дозволяють йому, як людині абсолютно неосвіченій та примітивній, як людині без цінностей, без моральних принципів, ховатись за горами чисел, створюючи видимість обізнаності, компетентності та мудрості лідера нації.
Ті, хто був ближче до тіла, завжди намагався йому в цьому підіграти.
Приміром, 07.10.2006, на самий день народження російського диктатора, у під’їзді власного будинку була застрелена російська журналістка українського походження Анна Політковська — особистий ворог Путіна.
Людина, яка випила немало крові кремлівського людожера та не раз переходила йому дорогу.
Такий розкішний подарунок зробив своєму хазяїну холуй Рамзан Кадиров, який після цього остаточно став беззаперечним фаворитом царя.
А от 07.10.2023 подарунок Путіну на день народження зробили уже терористи організації ХАМАС, здійснивши в цей день звірську атаку на Ізраїль та серйозно відволікши ресурси Сполучених Штатів (військові, економічні, дипломатичні, інформаційні) від російсько-української бойні.
Сам напад на Ізраїль однозначно і провокувався, і фінансувався, і координувався саме із надр Кремля.
Бо буквально через три дні — 10 жовтня — Росія почала небаченої потужності наступ на Авдіївку.
Загальна задача стояла:
потужним ударом проломити українську оборону, вийти на оперативний простір та остаточно розгромити українську армію.
І атака ХАМАС, і штурм Авдіївки відбувались, також, в співпраці та синхронізації з третьою дуже зацікавленою стороною, якою був, увага... наш любий серцю Дональд Трамп, тоді ще, навіть, не кандидат в президенти, котрий на прохання Кремля саме в ці дні блокував постачання Україні критично необхідної зброї та боєприпасів.
І якби не титанічні зусилля ЗСУ — України уже б не існувало.
Але повернемось, як кажуть, до нашого барана...
Путін завжди себе вважав та до сих пір вважає невизнаним генієм мутних схем та спецоперацій.
Мем про «Путин всех переиграл» якраз саме із цього ряду та з’явився у інформаційному просторі не просто так — ФСБ знає, як поширювати потрібні вождю наративи.
Більше, того — Путін завжди намагався бути задіяним у плануванні чи не кожної військової операції.
Він в деталях пам’ятає задачі військових підрозділів, знає назви десятків населених пунктів, номера віськових частин, полків, бригад, дати наступу, кількість загиблих, поранених, тощо.
Чувак, який виріс на радянських фільмах про війну, з точністю копіює свого кумира — Сталіна, посилаючи тисячі людей на смерть, малюючи олівцем стрілки на картах бойових дій та оргазмуючи в моменти, коли його називають «Верховный».
Одним словом, звички у схожих маніяків завжди подібні.
Але звідки у Путіна з’явилась така непохитна впевненість у своїй геніальності та непогрішимості у військовому ремеслі?
Усе сталось завдяки простій магії чисел — 08.08.2008.
Ну не міг же фанат нумерології обійти стороною таку унікальну дату?
Та ще й у такий вдалий день, коли весь світ заворожено спостерігав відкриття Олімпійських ігор в Пекіні.
Адже кому яке діло в такі життєстверджувальні моменти до доль мєлких людішек на якихось варварських пострадянських задворках цивілізованого світу.
Тому, саме в цю дуже яскраву й красіву дату Росія почала своє віроломне вторгнення до маленької Грузії.
Уже зранку в 10.00 російська авіація стала наносити бомбові удари по сусідній країні.
І я не здивуюсь, якщо наказ про атаку на Грузію перезбуджений від поллюцій та хвилювання Володя Путін віддав безпосередньо перед її початком — о 08-й годині 08-й хвилині ранку 08.08.2008 року.
Маніяки обожнюють, щоб усе було ну дуже красиво та гармонійно.
Ідеально вибрана дата, як виявилось, дала ідеальний результат.
Одним словом, війна у Грузії стала тріумфом Путіна і зірвала усі стопи, які могли б його стримувати на шляху до експансії в майбутньому.
І хлопа понесло.
Наступною на черзі була, звісно ж, Україна.
Підготовка до приборкання України велась довго — роки.
• Економічна та гуманітарна експансія.
• Демілітаризація української армії.
• Послаблення центральної влади.
• Скуповування регіональних еліт.
• Зачистка політичного та інформаційного поля з допомогою нового-старого російського ставленика Януковича.
• І як пропагандистський вінець всього — агресивне просування наративів типу «Великой Победы», «общей истории» та «русского мира».
Тому загальну спецоперацію по захопленню України було почато в символічну дату 1025-ліття Хрещення Русі (Київської, до якої Московія-росія немає ніякого відношення - В.С.) — 27 липня 2013-го року.
В цей день Путін приперся в Київ на святкування (до речі, в той день він був у Києві в останнє) та на якійсь спільній конференції із Медведчуком вперше задвинув маячню про «триединый русский народ».
Саме там на цій зустірічі московський цар замість «в Україні» став вживати словосполучення «на Украине» офіційно, що стало сигналом «фас!» для спецслужб та кремлівської пропаганди.
А згодом була запланована досить гарна дата відкритої агресії — 20.02.2014.
Якраз в самому кінці Сочинської олімпіади.
Саме оцю дату потім наклепали на Кримських медальках.
Але щось, бляха, пішло зовсім не по плану — мабуть, цифри були вибрані взагалі не по феншую:
події затягнулись, дати змістились, Янукович сциканув та здриснув, а норовливу Україну так і не вдалось приборкати й загнати батогами в «общее стойло».
Миттю пішла помста — почалась кривава баня на Донбасі.
Щоб усім було зрозуміло: маніяки нічого не забувають і ніколи нікого не пробачають.
Лише наполегливо готують відплату.
Тому підготовка до Великого вторгнення почалась відразу ж:
• накопичення фінансових резервів;
• пришвидшене переозброєння російської армії;
• будівництво нових полігонів, складів, залізниць та рокадних доріг вздовж українських кордонів;
• збільшення кількості військових навчань;
• тренування на реальному театрі військових дій в Сирії, тощо.
Залишалось лише вибрати момент, коли внутрішня ситуація в Україні дозволить реалізувати задумане.
І удача не забарилась — саме прихід у 2019-му до влади абсолютно некомпетентної команди Зеленського став сигналом Путіну, що Україна пішла в рознос і кращої нагоди для нападу уже ніколи не буде.
Питання залишалось за одним єдиним — за сакральною датою.
Бо насолода помстою має бути не лише повною, а й красивою.
Можна було вибирати цілої жмені дат —
02.02.2020,
20.02.2020,
03.03.2020,
10.10.2020 і т.д.
Одне задоволення для нумеролога.
Але, раптом, усе поломалось.
Причина — епідемія COVID-19, яка відволікла гіганські ресурси російського бюджету та настільки до всрачки перелякала вєлічайшого пітєрськоподворотнього полководця, що той надовго закупорився в бункері й місяцями не спілкувався із живими людьми.
Там пацана поплавило так, що на світ народився новий план і з’явилась чергова сакральна дата початку реалізації цього геніяльного задуму.
Єдиною подією, яка могла б відтермінувати вторгнення, став прикрий програш Дональда Трампа на виборах президента.
Без друга Донні розраховувати на нейтралітет США, в разі початку екзекуції України, було неможливо.
Але Путіну, зненацька, підсобив... Олександр Лукашенко, який здуру затіяв вибори, програв їх і у серпні 2020-го ледь не втратив владу.
Путін миттю зорієнтувався, окупував Білорусь та допоміг бульбафюреру втриматись.
І, раптом, глянувши на карту, стало зрозуміло, що пряма коротка дорога до омріяного Києва відкрита з півночі.
А який же доморощений геній військової стратегії не скористається таким безцінним подарунком?
Навіть, коли в Білому домі уже сидить якийсь Байден, а не дружаня Трамп?
Так що це за план і яка така дата, спитаєте ви?
Ні, не вгадали — не 24.02.2022.
Датою вторгнення особисто для Путіна стало — 22.02.2022 (яка ідеальна симетрія, відчуваєте?).
Саме за добу до цього він проводив ото своє уже легендарне засідання Радбезу РФ, а уже 23 лютого російська армія заходила на територію так званих ДНР-ЛНР та почала масовану артпідготовку по всій лінії фронту на Донбасі. Для того, щоб атакувати уже 24-го.
Більше того, я більш ніж впевнений, що сам наказ про вторгнення тремтячими від хвилювання рученятами було підписано в Кремлі пізно ввечері рівно о 22-й годині 22-й хвилині 22.02.2022 року.
Чому?
Та тому-що це красіво, а «красата трєбуєт жертв», яких буде уже в наступні дні тисячі, тисячі і тисячі.
Але іще більш грандіозним по масштабу та красі був сам план спецоперації.
І якби його дійсно реалізували, то це було б щось із чимось і навіки б увійшло у підручники світової історії.
В принципі, у цьому і був задум.
Вони дійсно планували сходу взяти Київ.
Не за три дні, звісно, але одного тижня чи двох, на думку російського військового командування, у них би вистачило.
Паралельно, пробивши коридор до Придністров’я та відрізавши Україну від моря, вони планували ударами з півночі, півдня та північного-сходу розсікти Україну на сектори, відрізати шляхи сполучення із західними кордонами та місяці за два повністю придушити опір, окупувавши увесь Південь, Схід та Центр України.
Весь проукраїнський актив (політики, громадські діячі, освітяни, військові, держслужбовці, журналісти, активісти, тощо) планувалось повністю зачистити.
Тобто, або заставити каятись, або вигнати, або арештувати й депортувати, або... ліквідувати.
Чому саме два місяці на окупацію?
Щоб встигнути до священної дати 09.05.2022, коли на Хрещатику був уже запланований грандіозний «Парад Победы» зі всіма відповідними атрибутами — парадом асвабадитєлєй (вони реально, бляха, везли із собою парадну форму), святковими салютами та киданнями жовто-синіх штандартів переможених українських військових частин (як колись на хроніках 1945-го року) перед «величайшим лидером нации», котрий спеціально прибуде на парад у Київ, щоб оголосити «окончательную победу над фашистской гадиной, которую мы не додавили тогда в 45-м».
А що ж планувалось далі?
За наступні пів-року після падіння України мало відбутись остаточне приборкання кількох інших незалежних пострадянських держав — Білорусі, Молдови, Вірменії, Грузії, когось із Центральної Азії, тощо.
А вже після цього в Москві в Георгієвській Залі Кремля саме на 30 грудня 2022-го року було заплановане урочисте засідання, присвячене відновленню... Союзу Радянських Соціалістичних Республік (чи якоїсь іншої химери зі схожою назвою).
Засновником та правителем оновленого Радянського Союзу мав бути проголошений...
Ну, ви, звісно ж, зрозуміли, хто саме.
Так, так, саме 30.12.2022-го (рівно рівнесенько через 100 років після заснування 30.12.1922-го вікопомного Союзу РСР) мєлкий нєвзрачний плєшивий ФСБшнік із пітєрської подворотні Володька Путін планував із пафосом та помпою відновити одну із найогидніших імперій у світовій історії.
І кров’ю загнавши туди нєблагодарних та строптівих сусідів, вигравірувати своє ім’я у тій історії золотими буквами.
Звичайний потворний план звичайного мерзенного маніяка.
І треба було всього-на-всього лише позбутись однієї-єдиної невеличкої малесенької мікроскопічної перешкоди — України.
Але на порозі у нас уже 2025-й.
Україна, як і існувала, так і існує.
Як стояла, так і стоїть.
Як боролась, так і бореться.
А у неперевершеного в своїй геніальності кремлівського планувальника грандіозних спецоперацій та проектувальника унікальних многоходовочєк залишилась на сьогодні лише одна єдина опція, що дозволяє йому хоч на щось сподіватись, єдиний варіант, який дозволяє йому врятуватись — Дональд Джон Трамп (Зеленського не виключаю - він його партнер і співучасник - В.С.).
Так, саме на Трампа Володимир Путін сьогодні поставив буквально усе — всю свою репутацію та репутацію власної країни, усю військову міць Росії, всю російську економіку.
Та що там говорити — від Трампа зараз повністю залежить майбутнє самого Путіна, майбутнє його оточення та й майбутнє Росії в принципі.
Як кажуть — напланувався до мишей.
Тому воюємо, живемо, боремось, донатимо ЗСУ і спокійно чекаємо дев'ятого травня, коли обломається чергова планова путінська хотєлка остаточно (втретє? вчетверте? вп’яте?) покорити Україну та поділити світ на сфери впливу.
Бо нам своє робити.
