Приблизно в той час коли Форд почав будувати свою імперію, то Вільям Дюрант теж починав будувати свою - Дженерал Моторс.
І ці два різні типи бізнесменів обрали абсолютно різні бізнес-моделі. Якщо головною стратегією Форда була концентрація на одній моделі - Модель Т, то Дюрант обрав абсолютно протилежну стратегію диверсифікації.
І для досягнення цієї цілі, Дюрант почав автивно скуповувати невеликі компанії, які займались виробництвом авто. Так в структурі GM зʼявились такі виробники авто як Buick, Olds Motor, Cadillac, Chevrolet та купа інших.
Проблема була лише в тому, що Дюрант непогано вмів скуповувати бізнеси, але захопившись процесом втратив контроль і не знав як далі керувати цим різношерстним виробництвом. Всі виробництва були географічно розосереджені і їм не вистачало координації. Тому в компанії постійно виникали фінансові труднощі через що Дюрант залежав від банкірів та інвесторів. Пізніше Дюрант захопився грою на біржі, використовуючи для цього гроші компанії. Аж поки ключовим інвесторам це не набридло і вони вирішили відсторонити Дюранта від управління, а замість нього керувати компанією поставили Альфреда Слоуна.
Найбільш корисною якістю характеру Слоуна було його бажання все систематизовувати. Спочатку він розробив чітку та зрозумілу організаційну структуру компанії, якої раніше в компанії не було. Тепер для кожного підрозділу встановлювалась чіткі функціональні обовʼязки, своя сфера повноважень. Був також чітко визначений статус центральної компанії, де президент керував всіма виконавчими функціями. При цьому Слоун чітко розмежовував питання які мав вирішувати він самостійно, а які можна делегувати керівникам нижчого рівня. Також виробничим підрозділам забезпечувалась певна незалежність, але вона повинна була чітко узгоджена з цілями самої компанії. І для цього в ці підрозділи Слоун направив представників центральної влади.
Після цього Слоун зайнявся налагодженням координації між різними структурними підрозділами. І тут можна виділити два ключових напрямки налагодження координації: товарно-цінова політика та стандартизація.
Товарно-цінова політика полягала в тому, що весь модельний ряд GM був дуже хаотичним. А це приводило до того, що деякі моделі компанії конкурували між собою в певних сегментах. До дублювання розробок. І тому Слоун вирішив структурувати цей модельний ряд. Спочатку виділялись моделі авто з кращими перспективами, а від конкуруючих моделей відмовлялись або ж приймали рішення щодо зміни сегменту. А далі для цієї нової товарної структури була розроблена цінова політика, де в кожного сегменту була своя ціна. Як писав Слоун в своїй книзі, що виробництво автомобілів середнього та високого цінового діапазону – не свідомий вибір: ми просто не знали, як конкурувати з Генрі Фордом.
І хоча в перші роки це дійсно була проблема, але в довгостроковій перспективі ця стратегія себе виправдала. Бо чим далі збільшувався ринок автомобілів, тим унікальнішими ставали вимоги покупців до них. І GM була краще підготовлена до зміни цієї тенденції у вподобаннях покупців. В той же час Форд, який тримав левову долю ринку за рахунок монопродукту, почав втрачати ринок через повільну адаптивність до змін.
Якщо говорити стандартизацію, то Слоун теж розумів переваги масового виробництва. Проблема була лише в тому як при цьому одночасно забезпечити різноманіття моделей та окремих опцій. І тому для того щоб досягти цих абсолютно протилежних цілей, Слоуна прийшла проста геніальна ідея. Треба стандртизовувати не всі деталі, а лише певні вузли. І таким чином він зумів досягти обох цілей шляхом стандартизації багатьох механічних пристроїв, типу насосів та акумуляторів для всіх моделей машин, їх подальшого масового виробництва протягом багатьох років. У той же час він щорічно оновлював зовнішній вигляд кожного автомобіля і представляв нескінченну серію опцій на кшталт автоматичної коробки передач, кондиціонера або радіоприймача, які можна було встановити в будь-якій машині за бажанням замовника.