Фахівець з інформаційної політики Георгій Почепцов розповідає про інформаційну складову українсько-російської війни.
В Україні постійно якісь проблеми з російським кінопрокатом. Чи варто забороняти російські серіали, де головні герої - російські силовики?
- Однозначної відповіді немає. З одного боку, якщо є війна фізична, то вона майже автоматично потребує й війни культурної, а сюди входить і зміна героїки. З другого, не можна забороняти, коли ти не даєш нічого на заміну. Бо споживач все одно буде шукати продукт, який відібрали. З третього, модель "ментівських телесеріалів" побудована так, щоб виховувати в населення відчуття потреби у владі. Вони будуються на просуванні в масову свідомість страхів. Влада сьогодні вже нічого не робить в галузі медицини, освіти, науки, культури. Вона знайшла себе лише в захисті від страхів, яка частково сама і продукує. Тому ці серіали потрібні як російській, так і українській владі.
Чому російська пропаганда використовує старі "ярлики" - фашисти, георгієвська стрічка, бандерівці?
- Їм треба було зруйнувати стару міфологему "братніх народів", бо з братніми народами не воюють. Для цього виокремили частку народу, яку треба було демонізувати. Тоді виникла формула "справедливої війни", де є такі ролі, як "герой", "ворог" та "жертва". Український народ стає жертвою, фашисти - ворогом, а так звані ополченці - героями.
Це таке російське ноухау?
- Ні. Демонізація ворога - інструментарій ще Першої світової війни. Він був і до цього, але тоді вдалося використати його на індустріальній основі, охопивши мільйони людей. Пропаганда працює виключно з емоційними повідомленнями, бо це дозволяє блокувати раціональне мислення. Найбільш емоційними є старі ярлики-символи, які повинні викликати автоматичну реакцію. Фашисти та інші страшні істоти саме з такого списку.
Що Україна цього протиставляє?
- Ми підкреслюємо, наприклад, "імперськість" іншої сторони, але це поняття більш абстрактне, тому не є таким дієвим.
Чому російські інтернет-ресурси переважно дотримуються своєї термінології - "ополченці" і "народ Донбасу", а наші діють врізнобій - і ополченці, і сепаратисти, і терористи?
- Там теж є все, але головний набір ресурсів діє як єдина команда, що говорить про єдине управління ними. Ці слова несуть з собою конкретну міфологію, яку важко спростовувати на рівні фактів. Маємо війну міфологій. Її виграє той, чий міф виявиться сильнішим.
Чи варто висилати одіозних журналістів російських ЗМІ?
- Тут ми зіткнулися з міжнародною точкою зору, бо для них висилання журналіста це нонсенс. Але одночасно по-справжньому одіозні журналісти вже мають візові проблеми.
Якщо порівнювати медіаструктуру України та Росії, які головні відмінності можна назвати?
- Перше: Росія має єдине управління інформаційною сферою, бо три найважливіші телеканали є державними. А вони є основним джерелом інформації для тих 85% населення, що підтримують владу. У нас цього немає.
Друге: Кремль має більш серйозний підхід до побудови власних меседжів, в якому проглядається науковий аналіз.
Третє: Росія активно використовує політичні ток-шоу, де демонструє перевагу своїх спікерів над тими, хто репрезентує Україну. Тобто тут теж створений контекст риторичної перемоги над українськими аргументами і інтерпретаціями. Тому участь українців, які туди їздять, є наперед заданою поразкою.
Яка роль соціальних медіа в цьому інформаційному протистоянні?
- Соціальні медіа, коли вони обслуговуються командами тролів, дозволяють утримувати увагу людини на "потрібній" думці, навіть в чужому інформаційному середовищі. А це дуже важливо. Мені відомо, що такий досвід командної роботи є в Ізраїлю, Китаю та Росії.
Чому соціальні медіа або невідомі платформи, а то й коментарі в якихось обговорюваннях, часто використовують як "першу шухляду" для поширення неправдивої інформації?
- Бо там менший рівень контролю і немає юридичної відповідальності. Після появи інформації на таких майданчиках, її спокійно можна передруковувати навіть в солідних виданнях з посиланням на джерело. У радянські часи це було основним інструментарієм. Коли спочатку щось друкувалося в індійській газеті, а потім поширювалося світом з посиланням на неї.
Часто кажуть, що лідери сепаратистів Плотницький чи Захарченко просто фасадно-медійні персонажі. Яким чином нейтралізувати їх "балакання", якщо фізично дістати не можемо?
- Не бачу загрози в їхніх словах, якщо ми не будемо на них посилатися чи переповідати. Нам просто треба думати, хто і як формує наш власний інформаційний простір.
Джерело gazeta.ua/
