Команда президента Зеленського придумала «план миру» і його глобальні саміти, які вміло модерувалися Андрієм Єрмаком, який все частіше демонстрував здатності лідерства на глобальному рівні.
Президент анонсував «формулу миру» з 10 пунктів. Логіка не викликала сумнівів – мир в обмін на війну, або війна в обмін на мир. Втікаючи від «слабкості Стамбула»: «Ми з союзниками все одно вас переможемо». Навіть у виснажувальній війні, бо ресурсів у нас з Заходом набагато більше. Або почнемо переговори на умовах Зеленського, але на основі міжнародного права. Найперше – статуту ООН.
Путін або його депутація у присутності західних союзників, лідерів Глобального Півдня, Африки, Азії на чолі з президентом Сі та премʼєром Моді, мають сказати Путіну, що його агресія незаконна, вторгнення в Україну протирічить прямим зобовʼязанням Росії. Торгівлі суверенітетом неможлива, тому війна має туди припинена. І російські війська мають покинути Україну. Геніально просто, дохідно й ефективно.
Проте, на Путіна це не справило, здається, жодного враження. Захід, попри підтримку України, слабкий, нерішучий, в безкінечних параноях, власних комплексах.
Найкращий час покінчити з ним. Йому вдається створити антизахідний альянс із воєнних і політичних диктатур, авторитарних режимів, антиамериканських пацифістів та нейтралістів третього світу. Головний важіль тиску направлений на Вашингтон.
Путіна цілком влаштовувала стратегія війни Байдена «контрольованою ескалацією». Вона не давала шансів йому перемогти, але позбавляла українців можливості вигнати війну. Стратегічний тупик.
Байден з нього так і не зміг вийти. Притому, що Україні була виділена і надається безпрецедентна воєнна і фінансово- економічна допомога від США із союзниками.
Залужний абсолютно точно сформулював логічну доктрину цієї війни. Одразу після презентації президента свого плану перемоги. Її суть – «ми увійшли в стан затяжної війни, вихід з якої стає сумнівним і майже неможливим».
Це сильний, хоча і песимістичний висновок. Він однозначно зобов’язує оцінити «план перемоги» президента Зеленського, лише як важливий фрагмент більш широкої, не лише воєнної, але й ідеологічної, цивілізаційної стратегії завершення війни.
Вона не двостороння, не локальна і не регіональна. І вже не континентальна. Коли на стороні Путіна у війну вступила Північна Корея.
Це глобальна війна нового типу, де піхотні, штурмові дії, схожі на картинки наполеонівських воєн і баталій Першої та Другої воєн, одночасно йдуть із війною «на кнопках» операторів високоточних і крилатих ракет тотальними ударами безпілотників і війною роботів. Той, хто вийде на нові, несподівані, технологічні рівні війни, і має всі шанси добитися переваги та перемогти.
У Заходу є ще всі можливості забезпечити ЗСУ новою необхідною якістю. Бо цим скористається Китай. Він на своїх заводах масово виробляє і передає Росії новітній ударний безпілотник з дальністю до 2000 км і снарядом 50 кг – «Гарпія-3», який поряд з «Шахедами» має функціонал вплинути на війну в Україні, наростивши щільність ударів по всій її території.
