Днями одна приятелька надіслала мені відео, на якому напівбожевільний "правозахисник" з Дніпра на повному серйозі викладає свою теорію про "вашингтонський обком". Сягає глибоко, стверджуючи, що всі державні органи і установи України зареєстровані на берегах Потомаку.
Маразм вищого левела… Але знайома просила сказати, чи часом то не фейк. Відповів, що слід фільтрувати телеканали, за якими стежить, бо розмова з цим загумінковим шанувальником конспірології транслювалася на КРТ, - рупорові Російської православної церкви в Україні, фінансованому, зокрема, відомими провідниками "русского міра" Малофєєвим та Новинським.
Ця публіка, а ще проросійські реваншисти на кшталт Медведчука, Портнова і, що вкрай огидно, першого президента України Кравчука, останнім часом заповзятливо розганяють міф про "зовнішнє управління країною". Про якусь усесвітню "корпорацію", що диктує чинному режимові правила гри, програми реформ, тримаючи тубільну владу на міцному гачку кредитних зобов'язань. Підіграють заокеанським карабасам-барабасам місцеві активісти, яким хутенько приліпили тавро "соросят", з явним натяком на спонсора їхніх "брудних справ". Парадокс у тому, що чимало з цієї "активістської публіки" давно вже переметнулося на барикади Зеленського, і ходять підручними у справі демонтажу реформ, антикорупційних стратегій та й державних інституцій загалом… Вони, гадаю, через цілком конкретні "стимули" погодилися на цю брудну роботу для цілком конкретних замовників.
А про залаштункових інвесторів руйнації здобутків Майдану дуже чітко розповіла у своїй колонці для "Української правди" Крістіна Квін, Тимчасова повірена у справах США в Україні. Дипломатка також звернула увагу на зусилля російських пропагандистів та їхніх відвертих чи ще не розконсервованих агентів розганяти істерику про "вашингтонські чи брюссельські центри впливу" на Київ. І розповіла про "певні групи особливих інтересів", які є, власне, "тими, хто намагається здійснювати "зовнішнє управління" Україною. На думку пані Квін, "їхньою метою є власне збагачення, що досягається будь-якими можливими способами – хабарництвом, примусом чи навіть приєднанням до зовнішніх сил, які хочуть бачити, як євроатлантична інтеграція України зазнає краху".
Власне кажучи, ця публіка зважилася ще раз спробувати станцювати на граблях Януковича. Для когось, зокрема для Ігоря Коломойського, повернення напівколоніального статусу України і залежності її влади від Кремля вкрай важливе з точки зору власної безпеки. Перспектива надовго осісти в американській, британській чи ізраїльській в'язниці за цілком конкретні і численні порушення закону не гріє скандального олігарха, приклад Павла Лазаренка явно не надихає. Тому вчорашній інвестор Зе!президента нині щедро фінансує розмаїтих "радикалів", які мали б висловлювати "всенародний гнів" з приводу поведінки Конституційного суду, частково спровокованої… також Коломойським, принаймні його "ручними" нардепами.
В упряжі з Коломойським йде і ексзаступник глави адміністрації Януковича, а нині – "журналіст" Андрій Портнов. Саме йому приписують не тільки правничу роботу над реваншистськими позовами і юридичний супровід переслідувань політичних опонентів. Портнов нахраписто взявся втілювати ті ж речі, за які отримав по руках від Революції Гідності. Я думаю, що саме з подачі Портнова і через його ставлеників напередодні річниці Майдану відбулася серія силових провокацій проти учасників революції, а також украй цинічні виклики на допити причетних до так званого "державного перевороту" 2014 року. Саме так і не інакше трактує Революцію Гідності та її наслідки сам Портнов у своєму Telegram-каналі та у промовах на медведчуківських ЗМІ. Саме він "со товаріщі" активно просуває візію "американського втручання" і тоді, коли у центрі столиці вирував Майдан, і під час п'яти років постмайданної влади, і, зрештою, зараз, коли Україною править безвольний блазень-в'язень "Феофанії".
Ще одна "група особливих інтересів" грає на пацифістських струнах української душі, на "втомі від війни", на ностальгії за УРСР у складі "єдіного і нєдєлімого саюза". Кум Путіна Медведчук та його ОПЗЖ на підконтрольних телеканалах нав'язують обивателеві міфи про "партію війни", щедро спонсоровану закордонними "хижаками", яка, мовляв, противиться "дружбє, міру, жвачкє", яка вперто називає агресора агресором, закликає міжнародне співтовариство до санкцій проти Росії, зрештою, тримає Україну у кондиції під час гібридної війни з Москвою.
А що ж Зеленський, - запитаєте ви? А Зеленський з головного героя серіалу перетворився у статиста, безвладного і безпорадного спостерігача, який, може, й досі не усвідомлює, що "групи особливих інтересів" "списали" його як використаний реквізит. Він ще тішить поріділі лави своїх фанатів "відосіками". Краще б він цього не робив, краще б зайвий раз не витягував на публіку власні страхи.
