Брати-фронтовики сильно активізувалися по темі ухилянтів. Мовляв, якщо ухилянтів у країні більше ніж захисників то ми програли… Я про ухилянтів останнім часом не пишу, бо просто не бачу сенсу. Доля їх покарає сама. На мою думку, ухилянти самі ще не розуміють у яку халепу вскочили. Зараз розпишу, і за одне поясню чому ремства братів-фронтовиків я вважаю крупним перебільшенням.
По-перше. На появу ухилянтів Україна була приречена від перших днів війни. Факт – людина боїться смерті й тому боїться війни. Ухилянти були навіть у сталінському СРСР де пропаганда практично героїзувала самогубство. Україна ж взагалі не готувала морально своє населення до необхідності йти на війну – той факт, що в нас до війська пішли маси добровольців, сам по собі – диво.
По-друге. З розмов з курсантами, я збагнув що суспільство живе двома крупними ілюзіями. Перша – війна скоро завершиться. Друга – після війни ухилянтам і СЗЧшникам буде оголошена амністія просто тому що Україні бракує людей. Облом чекає українців по обом.
Війна не припиниться цього року і дай Бог аби припинилася у наступному. Але. Будь-яке припинення війни стане не фіналом, а лише перервою. Бо Москва не відмовиться від наміру підкорити всю Україну. Ми приречені по завершенню війни на мілітаризацію всіх сфер нашого життя, на загальний військовий обов’язок і на життя у постійній небезпеці. Надовго.
І сюрприз. По завершенню війни уряд не буде закликати українців вертатися. Чому? А тому що завершення війни це завжди економічна яма. Бо різко зменшиться допомога Заходу – війна завершена. Водночас піде демобілізація – в тилу побільшає сильних мужиків з досвідом війни, які протягом кількох років заробляти по 40-100 тис грн. У нас виникне зразу дві проблеми – безробіття і нестача робочих рук по низці галузей. А ще, у нас з’явиться категорія ветеранів, які не хочуть виїздити з України, але їхня домівка лишилася на окупованих теренах – вертатися їм нема куди. І ще – сплеск криміналу, вже вибачте за подробицю.
Ви всерйоз вважаєте, що от в це зразу забажають вертатися українці, які всю війну просиділи в Європі? Я сильно сумніваюся. Так, якась кількість повернеться, якась кількість виїде за кордон.
Про мілітаризацію суспільства я вже написав. Вона буде необхідна, позаяк країна житиме в умовах постійного «ворог у воріт». А це означає що дуже гостро стоятиме питання – якщо завтра війна, то хто піде воювати? Очевидно – підуть ті хто уже воював, поповнені молоддю.
І от у таких умовах форменим самогубством для держави буде дарувати помилування ухилянтам і СЗЧшникам. Просто тому, що цим буде показаний хибний приклад – державу можна не захищати, бо потім так само всіх простять. Скажу більше, будь-які політики які спробують гратися з цими матеріями, ризикуватимуть нарватися на жорстке протистояння з військовими і з ветеранськими партіями – такі будуть, до ворожки не ходи.
Економічне провалля. Борг під річний ВВП. Безробіття. Мілітаризація. Доречне питання – а хто ж залишиться жити у такій Україні? Правильна відповідь – залишаться всі ті кому Україна потрібна. З питань внутрішнього переконання чи тому що більше їхати нема куди – не суть. Саме ці люди будуть вирішувати майбутнє України.
З дуже простої причини – Україна не має більше часу на експерименти. Якщо ми зараз підемо на замирення, за якийсь час знову нападе Росія, а ми будемо такі самі як у 2022-му – Україні каюк. Ми просто не втримаємо нову навалу.
Ви бачите тут якийсь простір для маневру ухилянтів або СЗЧшників? Правильна відповідь – немає жодного. Тому нема чого взагалі перейматися цими категоріями населення. Скористаються амністією і повернуться – слава Богу. А ні – рано чи пізно будуть вилазити з підвалів та квартир і здаватися поліції. Про СЗЧшників яких здають їхні дружини, бо задовбалися годувати дармоїдів, вже легенди ходять.
Нема чого відволікатися на них. Треба зосередитися на більш нагальних питаннях. У першу чергу, на якісній підготовці мобілізованих і на злагодженні підрозділів. Аби не плодити СЗЧ.
