«На пана Труханова тиснуть, щоб перейменувати вулицю Пушкіна біля Ратуші. Блискучий російський драматург і прозаїк жив в Одесі в 1823 році. «Ні», – сказав мер. «Я б цього не підтримав. Одеса є міжкультурною столицею України. Мене турбує зростання ненависті до всього російського».
Цю цитату вже третій день обговорюють в пабліках. Вона (цитата) із позавчорашньої статті The New York Times. Ось лінк на повний текст: https://www.nytimes.com/.../odesa-opera-ukraine-russia.html
Стаття закінчується авторською ремаркою: «Але ця ненависть, можливо, є неминучим результатом спровокованої війни пана Путіна: скажіть нації, що її не існує, і вона як ніколи згуртуватиметься у зухвалій рішучості захистити своє існування».
Американський журналіст зрозумів те, що так і не зрозумів одеський мер.
Звісно, у Труханова значно змінилась риторика. Зараз він виголошує «правильні» спічі. То перший тиждень вони з тодішнім очільником Одеської ОДА Гриневецьким як у рот води понабирали. Мовчали. Очікували. Вагались.
Відносна тиша в Одесі та обмеження для громадянського суспільства дозволяють міській владі відчувати себе супербезпечно. 150 мільйонів гривень виділено на ремонт міських доріг. І таки ремонтують. Просто закатують 20 метрів асфальту на проспекті Шевченка, наприклад. Шматками. На рівній дорозі. Але по фіг – пиляємо бабло на ремонтах доріг. Без тендерів. Воєнний стан дозволяє.
Ще мер Одеси підписав розпорядження № 249 «Про затвердження Порядку проведення дистанційних засідань Одеської міської ради в умовах воєнного стану». Це означає, що в Одесі депутатів будуть збирати на сесії – он лайн.
Може, тому, що багато хто із народних обранців поза межами міста і країни? Київ проводить сесії в сесійній залі. Дніпро теж проводить вживу. Харків, який нещадно обстрілюють всі місяці, теж проводить сесії офлайн. А в Одесі ні. Очікуємо прямі включення одеських депутатів зі США, Британії і Мальдів з Іспанією?
Але на камеру – майже патріотичні спічі. Через які нема-нема, та й вигулькне: «мене турбує зростання ненависті до всього російського».
А мене турбує, що мером мого міста є той, хто і досі не зрозумів очевидних речей.
Наприклад, що бомбосховища потрібно обладнувати по-справжньому. Встановлювати туалети, резервуари з водою, запаси їжі і гігієнічних засобів.
Наприклад, що навчання з тактичної медицини та військової підготовки для цивільного населення треба організовувати. І місто має цим перейматися і виділяти кошти.
Наприклад, що населення повинно мати алгоритм своєї поведінки в небезпечних ситуаціях, записаний на підкірці. Тому важливі комунікаційні кампанії і різні інструменти донесення простих речей, які рятують життя. Якщо ви думаєте, що всі все знають, то подивіться на місто під час повітряних тривог.
Наприклад, що купатися в морі і перейматися літнім відпочинком одеситів, не є найважливішим завданням мера великого міста під час повномасштабної війни.
Можна написати ще сто пунктів. Але це як в рельсу бити. На жаль.
Тому просто процитую тут Вінстона Черчилля. Це з його промови у Палаті громад 13 травня 1940 року:
"Я повторю перед Палатою те, що вже сказав тим, хто приєднався до нового уряду: "Я не можу запропонувати нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту". На нас чекає суворе випробування. Перед нами багато довгих місяців боротьби та страждань. Ви мене запитаєте, яким є наш політичний курс? Я відповім: вести війну на морі, суші й у повітрі, з усією міццю та силою, яку дає нам Бог; вести війну проти жахливої тиранії, яка перевершує будь-який людський злочин. Ось наш курс. Ви запитаєте, яка наша мета? Я можу відповісти одним словом: перемога, перемога будь-якою ціною, перемога, попри весь жах, перемога, яким би довгим і важким не був шлях; тому що без перемоги не буде життя".
Але herr Труханов не sir Черчилль.
