Але є й інша причина. Вона полягає у тому, що нинішнє російсько-українське протистояння – це, по суті, цивілізаційний конфлікт, зіткнення двох паралельних світів, якщо хочете, двох міфів, які, - парадоксально, - перетинаються дуже часто, усупереч розмаїтим теоремам. І зіткнення цих ментальних просторів, як зауважив хтось з філософів, викрешує іскри.
Так ось, до Гакслі. Перепрошую за розлогу цитату, але вона, як на мене, доречна: "Паралельні світи – ось у чому секрет. Упродовж кількох миль два потяги рухаються з однаковою швидкістю. Можна чудово перемовлятися з вікна у вікно; можна поміняти омлет зі свого вагону-ресторану на волован з чужого. А коли сказано все, зо бажалося сказати, можна додати пари, помахати рукою, послати повітряний поцілунок і помчати далі гладкими, відполірованими рейками. Та замість цього виходить щось інше: відбуваються залізничні трощі через неправильно переведені стрілки, потяги налітають одне на одного; або ж на станціях, мимо яких проїжджаєш, у потяг сідають сторонні люди, які виявляються дуже набридливими і не дають себе висадити".
Оці паралельні рейки – це Росія та Україна. Два світогляди, два світорозуміння, дві ціннісних системи. Ба більше, - вони знають одна про одну занадто багато, аби справді жити, не перетинаючись. Тому черговий вихлоп "сумної конячки" Лаврова про те, що, мовляв, на Заході (ну, і в Україні, яка, якщо вірити Москві, потрапила під його "згубний вплив") "погано знають Росію" можна сприймати скептично, якби очільник російського МЗС зупинився на півфразі. Так ні, довгий язик завжди був порогом дипломатії. Хоча який з Лаврова дипломат? Радше пропагандист соловйовського штибу.
"Кажуть, що Росія має "зазнати поразки", вони мають "перемогти Росію", домогтися того, щоб Росія "програла на полі бою"… Напевно, вони (західні політики. – Авт.) погано вчилися у школі. Роблять неправильні висновки зі свого розуміння минулого та того, що таке росія", - сказав Лавров.
Ліпше він би мовчав про історію, - прихильність до неї, точніше, до сконструйованої різними Ільїними-Дуґіними-Прілєпіними карткової будівлі під назвою "російська історія", не останньою мірою штовхнула Путіна на війну з Україною. І говорити про вивчення історії у той час, коли "денацифікатори" влаштовують на окупованих територіях ритуальні спалювання українських підручників, - цинічно. Та хіба цинізм колись вадив мешканцям сталінського хмародера на Смоленській площі?
Що ж до російського минулого, то цілком доречним буде тут трактування того ж таки Гакслі: "Історія – як м’ясний паштет: краще не вдивлятися, як його готують". Бо псевдонаукова, войовнича та ура- патріотична риторика Лаврова змусить розвести руками не те що західних аналітиків, але й більш-менш сумлінного учня середньої школи.
Росія не перемогла у жодній війні осяжного для нинішнього покоління часі. Вона завжди нападала на слабших, і завжди натрапляла на ті ж граблі: їй давали болісного одкоша. Японська авантюра завершилася ганебною Цусімою (російську ескадру, висловлюючись актуальною фразою, послали за відомим курсом), похитнула імперію до основ. Перші світова (Велика) війна мала наслідком більшовицький переворот і направду національну катастрофу не тільки для метрополії, але й для її колоній. Спроби "асиметрично" відповісти "партнерові" Алоїзовичу у Фінляндії закопали у вічну мерзлоту та карельські болота 200 тис сталінських "соколів". Перемогу над нацизмом у Другій світовій війні росіяни донедавна успішно приватизували, перетворили на карґокульт, на якому вибудовувалася їхня ілюзорна "велич", але дідусь Байден вчасно і вдало нагадав їм про роль у цій перемозі короткого слова "лендліз".
Війна в Афганістані, Чечні, Сирії… Де і коли росіяни змогли перемогти? Про Чечню ліпше не згадувати, зважаючи на розміри противників і суму фактичного "ясака", який хитрий Рамзан змусив платити Москву за лояльність (за деякими підрахунками, на клаптик гірської республіки витрачають до $2 млрд щорічно з федерального бюджету).
Таке ж фіаско, але з глобальними наслідками чекає на Росію у війні з Україною. І таки "на полі бою" вона зазнає поразки, як би того не хотілося кремлівському "хороводу блазнів". Попри численні заяви Банкової про "бажання прямих переговорів з Путіним", їх не буде. По-перше, тому що Путіну, у принципі, нічого сказати. По-друге, Україна ніколи не піде на переговори без наміру поставити усі крапки на кримським та донбаським "і". А це, звісно, означатиме таку ж крапку на режимі кремлівського диктатора. Бо його легітимність і прихильність підданих досі базувалася на короткій фразі "Кримнаш".
Ба більше, Росія зазнає поразки на власній території. Бо фактично всі гравці світової політики чудово розуміють: якщо існуватиме Росія як така, то вона знову спробує зіграти у Чапаєва на облаштованій, упорядкованій, більш-менш комфортній геошахівниці. Тому ерефія буде демонтована після Ялти-2 до тих направду історичних меж, про які забув Лавров. Або увірував, що забув… Або, як написав Гакслі, може, він вважає себе щасливим від того, що "створює шум".
