Коли минулого тижня Руді Джуліані оприлюднив у себе в Твіттері «інформацію» про 100 мільярдів доларів, котрі Порошенко вкрав у Україні розділивши їх 30 на 70 із Байденом-Керрі-Клінтон, я це трактував як просто ознаку старечого маразму в заслуженого (в минулому) політика і юриста. Люди більш обізнані висловили припущення, що дід тупо намагається повернутися до трампової цицьки, від якої той його відлучив останнім часом.
Після прес-конференції Деркача це вже не виглядало так безневинно, бо неофіційний доступ до запису переговорів двох вищих посадових осіб - привід для серйозного розслідування і екс-чекіст-регіонал повинен був мати дуже серйозні гарантії безкарності, щоб на це наважитися.
Але реакція Венедиктової-Зеленського показала масштаби змови і планування спецоперації значно масштабніші. Більше того, початок слідства по «держзраді Порошенка» (де одним із основних фігурантів є кандидат у президенти США) й одночасне ігнорування факту розголошення конфіденційної і чутливої для держави інформації вказали й на ймовірне джерело цього витоку.
Я не знаю, хто той геній, котрий порадив Зеленському влізти в історію, яка може вилитися для нього в особисту катастрофу (зокрема, американці цілком можуть почати розслідувати давно відому участь Кварталу у відмиванні вкрадених Коломойським коштів Привату). У мене враження, що нарадити таку дурню ніхто не міг. Це особисте рішення Зеленського, котрий за останній рік довів, що в його «політиці» є лише одна константа - обсесивна ірраціональна ненависть до Порошенка, заради якої він готовий ризикнути і країною, і навіть собою.
