Стрічка фб час від часу сповнена болем. Але немає тієї позначки, яка б сповна відобразила емоції, які відчуваєш.
- син загинув...
- син в полоні...
- пом'яніть...
- синку, другий рік без тебе...
- де ти?..
Вчора з подивом почула від чужої дитини, хлопчика десяти років:
- ніхто нічого не розуміє щодо цієї війни.
Питаю:
- що тобі досі не зрозуміло? Можу пояснити.
- ніхто нічого не розуміє. Я дивлюсь російського блогера, він про політику просить не коментувати, він проти війни. Там є нормальні...
Дивись, питаю. Звідки на нас ракети летять?
Каже, з Росії.
- Так що тобі не зрозуміло?
Але ж чужа дитина. І не я повинна її вчити. А він вже пішов не туди. Як і батьки, скоріше за все.
Знову страуси... Бо в моїй інформаційній бульбашці - біль. Втрати. І перемоги. І мапи бойових дій. І статистика загиблих росіян. І донати. І сльози матерів, які більше не побачать синів.
"Ніхто нічого не розуміє щодо цієї війни..."
Батьки, ваша дитина обере нам чергових дилетантів?
Підпише з росіянами "дружбу, жвачку"?
Поїде батрачити в Ма-а-аскву, коли виросте?
Хто ви, інопланетяни, на десятому році війни звідкись впали? У прифронтове місто, на хвилиночку.
