Похвали мене моя губонько, бо роздеру тебе до самого вуха.
Приблизно таке думав Зеленський, коли сказав Слугам на збіговиські у Трускавці таке:
- У нас нет времени рассчитывать, что нас примут в Евросоюз: "давайте подождем еще пять лет". Вы знаете, что у нас война. Не хочу жаловаться. Считаю, что мы мощные. И сегодня наша политика наглая.
Наш Нарцис робить ключову помилку. В Євросоюз приймуть не наглого партнера. По частині наглості у нас чемпіон Путін і Росія.
В Євросоюз візьмуть прогнозованих і відповідальних.
Щоб не так: зробив попередник корпоративну реформу, а я її на нуль помножу. А я Конституційний суд на нуль. А ми парламентський регламент на нуль.
Беріть нас до Євросоюзу. Ми ж наглі.
Але ніт. В Євросоюзі спілкуються з лідерами, які мають гарну репутацію.
Тут туфльою по трибуні ООН – не проканає.
- Альо, гараж, чому ми досі не в НАТО? - справляє враження, що цей хлопчина – на рівні трієчника п’ятикласника, який не вивчив уроки і веде себе з апломбом перед однокласниками.
Але біла в тому, що хлопчик, який веде себе нагло – ще й вважає себе мощним. Він же ж сам себе перехвалив і замріявся. У таких мощних часто пуп стаканом стає.
От тільки постраждати від його величі і мощності можемо усі ми.
Як дістала вже його похвальба.
Зима близько. Біда поруч.