"Картина олійними фарбами" - Павло Бондаренко

"Картина олійними фарбами" - Павло Бондаренко

За порєбріком обвалився ринок нерухомості. Особливо важке становище у прикордонних з Україною областях. Лише за жовтень у Бєлгородській області кількість проданої нерухомості впала на 44%, у Брянській – на 28, у Воронезькій - на 53%. Це свідчить про те, що на росії народ не вірить у перемогу й усе більше боїться приходу ЗСУ до них у гості.

Найцікавіше в Криму. У жовтні у Севастополі продано лише 9 квартир. У Сімферополі - 27.

Цілі галузі економіки просто зникають як такі: машинобудування, авіапром, капітальне будівництво, туризм. Традиційна компенсація за рахунок продажу нафти та газу вже не працює, оскільки доходи від них упали більш ніж удвічі й продовжують падати. Почалися стихійні бунти працівників газовидобуваних станцій та нафтопереробних заводів проти невиплати зарплат.

Сотні тисяч, якщо не мільйони працівників звільняють або відправляють у неоплачувані відпустки, що душить споживчий ринок й відповідно, виробників харчів та штанів.

Народ починає зубожіти. Це не коли на коньяк не вистачає, а коли не вистачає на кільку в томаті та дешеву горілку.

На друкарні прийшли замовлення на друк продуктових талонів. А це вже ознака колапсу, що насувається.

Звісно, можна призвати кілька мільйонів в армію та кинути на війну. Але є два "але". Їх усіх треба чимось годувати та напувати. Їх у щось треба одягати. Їх треба чимось возити, а те що возить - заправляти. Їх усіх треба чимось озброювати. А зброї, особливо важкої, вже не вистачає. Друге "але" - вилучення такої кількості працівників ще більше просаджує економіку. А ще - зменшується кількість споживачів кільки в томаті та штанів, що теж не камільфо для виробників. З таких дрібниць і складається катастрофа.

80 років тому у схожій ситуації вдалося вистояти лише завдяки матеріально-технічній та гуманітарній допомозі західних союзників, що визнавав сам Сталін. Зараз ці колишні союзники на боці України. А Іран такий само злиденний. А Китай допомагати не поспішає. Китаю головне якщо не гарні, то хоча б не ворожі стосунки з США. А прем'єр-міністр Індії позавчора відмовився від традиційної щорічної зустрічі з кремлівським карликом.

Наскільки їх ще вистачить? Сказати важко. Навіть у кремлі не знають точно скільки, де, яких резервів залишилося: фінансових і матеріальних. І воєнних. На папері танків багато, але у дійсності скільки з них може їздити і стріляти? Є інформація про те, що настав "снарядний голод", особливо калібрів 122 та 152 мм.

Звісно, кровушки вони ще поп'ють. Але перемогти вже нездатні. Й надалі усе для них лише погіршуватиметься. Аби ми, українці, як це вже було неодноразово в історії, самі себе не перемогли...

P.S.

 А нам своє робить...