«Росія повинна забезпечити надійний прохід через Керченську протоку. Ми хочемо, щоб це було зроблено на постійній основі», – заявив міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас своєму російському колезі Сергію Лаврову. Лавров у відповідь сказав, що Росія погоджується з пропозицією Німеччини про допуск німецьких і французьких спостерігачів до Керченської протоки для моніторингу свободи судноплавства. Залишається, однак, неясно, як буде виглядати ця міжнародна місія – як супровід українських суден, які проходять через Керченську протоку або ж як присутність в Керченському порту, що може означати фактичне визнання суверенітету Росії над Кримом. Це і є те, що міністр закордонних справ України Павло Клімкін називає можливими російськими маніпуляціями механізмом моніторингу ситуації.
У багатьох і в Україні, і на Заході може викликати здивування, що після огидної провокації, що її було влаштовано Кремлем у Керченській протоці, і Путін, і Лавров продовжують говорити про свободу судноплавства. Але дивуватися тут нема чому. Російські керівники точно знають, що порушили і міжнародне морське право, і двосторонні домовленості між Росією та Україною. Згідно із двосторонніми домовленостями, басейн Азовського моря і Керченської протоки вважається «внутрішнім морем» Росії і України – тобто судна двох країн – і військові, і цивільні – можуть безперешкодно плавати в цій акваторії без дозволу кожної з держав. А басейн Чорного моря, в якому були захоплені українські кораблі – це міжнародна акваторія. Єдиним технологічним моментом проходження Керченської протоки є не отримання дозволу на прохід, а позначення часу проходу з лоцманською підтримкою. Не отримавши цієї підтримки від росіян, українські кораблі розвернулися і попливли у відкрите Чорне море – де на них і було скоєно напад, яке років двісті тому назвали б банальним піратством.
При цьому керівництво Росії чудово знало – як і при окупації Криму, як і на початку війни на Донбасі, – що порушує норми права.
Однак для Кремля важливо було продемонструвати, хто є справжнім господарем в Чорному і Азовському морях. Коли, втім, стало ясно, що за цю демонстрацію доводиться платити занадто високу ціну на кшталт продовження санкцій та скасування зустрічі президентів Росії і США, з’явилися нові ідеї: скористатися можливістю врегулювання ситуації для того, щоб змусити Україну і Захід визнати окупацію Криму.
Це те, що Лавров намагався «впарити» Маасу в Москві: ми будемо пропускати українські кораблі, а ви відкрийте місію у Керчі. І це продовження політики, яку Москва проводить з 2014 року: хочете, щоб ми не «лили бензин» на материку – визнайте Крим. Хочете, щоб врегулювалася ситуація на Донбасі – почніть прямі переговори з бандитами, визнайте «народні республіки». Для Кремля загострення ситуації – можливість легітимізувати агресію і захоплення.
Цивілізованому світу дійсно дуже важливо на ці маніпуляції не піддаватися.
