У багатьох викликала певний сумбур заочна дискусія американського генерала, колишнього команувача військ США в Європі Бена Ходжеса з Головнокомандувачем ЗСУ генералом Залужним. Якщо дуже стисло, то Залужний закликає не применшувати силу противника, твердить, що ворог збирає потужні й непогано підготовані армійські групи, спроможні почати новий значний наступ у період від кінця січня до березня. І його метою може знову стати Київ. Також Залужний переконаний, що ситуація для ЗСУ буде складною, якщо не отримати необхідної кількості військової техніки та боєприпасів.
Ходжес, натомість, піддає сумніву такі загрози. Він не вірить у можливість рашистської армії почати реальний зимовий наступ. Переконаний, що якість нових військових сил занадто низька, а шанси в кремляді на реванш мінімальні. Що цікаво, Ходжес свою позицію озвучує з тими самими благими намірами, що й Залужний, але з протилежними психологічними (навіть не військовими) оцінками:
"Я сумніваюся, що росія зможе зібрати сили такої кількості за такий час, тим більше, належної якості. Перебільшення потенціалу нового російського наступу дає аргументи для тих, хто виступає проти продовження підтримки України".
І мені здається, що розбіжність між двома генералами лежить саме в площині останнього процитованого речення. Адже Залужний у своєму інтерв'ю апелює в першу чергу не до українського читача, а саме до західного. А через нього й до істеблішменту країн НАТО. До внутрішнього середовища в Україні він зараз звертається значно рідше. Тут проблема із шокуючою безвідповідальністю та авантюрністю Банкової. Там реально настільки переймаються майбутніми виборами й настільки мало переживають через війну, що готові хоч зараз зняти з посади харизматичного Головкома. Стримує лише черговий окрик із Вашингтона. Залужному вже довелося скасувати ряд хороших мотиваційних заходів, які були б дуже корисними для ЗСУ, але можуть "роздратувати гусей". Я поки не буду розшифровувати цю тезу. Тому всі звернення Залужного в середину країни - це його короткі й нечасті замітки в соцмережах. І в них значно менше тривоги й більше оптимізму.
Але армії потрібні озброєння. Своя влада майже зруйнувала оборонпром, а тепер ще й ревниво ставиться до приватних ініціатив. Дай Боже, щоб це була лише безвідповідальна тупість, а не зрада. Того, що лише в ці місяці почали виготовляти, фатально мало. Тому його апеляція до західних союзників: "Допомагайте активніше, бо загрози зростають. Перемога України - це ще не є довершений факт". Залужний, а не єрмаківський Рєзніков, веде реальні переговори та надає інформацію про потреби ЗСУ. Тому він непогано знає настрої партнерів та може з ними консультуватися щодо форми подачі таких публічних звернень.
У дійсності ж, мені видається, що чисто емоційно Головнокомандувач дещо згущує барви, хоча реальні загрози справді посилюються водночас із спробою ворога підготувати нові БТГр на кінець зими із нових мобілізованих та строковиків, число яких у наступному році буде також зростати. Але всі ці спроби їх підготувати й озброїти поки не надто вдалі. Однак, про це саме говорять і ряд натівських генералів, наприклад, екс-командувач ЗС Польщі генерал Скшипчак.
Що стосується Ходжеса, то він так само підтримує Україну, добивається зростання допомоги озброєннями та розвідданими. Він, як один з кращих експертів, доволі точно оцінює конкретні деталі й обставини цієї війни. У його висновках були й більш, і менш оптимістичні оцінки. Саме в цьому випадку він дискутує із Залужним, тому трохи пересолоджує з оптимізмом ситуації. Без порівняння обох текстів його слова будуть дійсно не зовсім об'єктивними. Це, як "добре" або "краще". У цьому випадку слід читати "краще", що не означає відсутності значних загроз. Хоча, стосовно можливого успішного наступу рашистів на Київ та й на будь-якому напрямку, за умови належного забезпечення ЗСУ, я скорше схиляюся до стриманого оптимізму Ходжеса - це вже майже неймовірно. Тому й ведеться війна на виснаження.
І якраз виходячи з останнього, виникло це різночитання. Бо основа дискусії не в тому, який насправді стан справ, а в який спосіб краще представити ситуацію західним політикам та їхнім виборцям, щоб допомога не забарилася. І тут я більше схиляюся до нагнітання тривог у виконанні Залужного. Єдине, Ходжес правий, що не слід перестаратися в загрозах, бо всі люблять бути співучасниками перемог, але не поразок. важливо, щоб конгресмени чітко усвідомлювали дві речі: Україна безумовно перемагає; але для остаточної перемоги (й припинення постійного фінансування) їй ще потрібно дуже активно допомагати.
А щодо реальної ситуації, то вона звично розташована десь по середині: нові рашистські сили становлять загрозу й проблему для ЗСУ, але не критичну. Якщо будуть гроші й зброя. Від союзників, бо своя влада все розікрала й розвалила...
