- А от, власне, що Україна проґавила у своїй політиці? Чи могла вона впроваджувати якусь політику, щоби Крим став більш проукраїнським?
- Коли ми говоримо про те, що Україна в минулому мала діяти якось інакше, ми, напевно ж, сприймаємо Україну через призму сьогодення.
Коли ми сьогодні озираємося — то бачимо ту Україну, яку бачимо. Де офіційно затвердженим вітанням у збройних силах і в поліції є «Слава Україні!», де відзначати День народження Степана Бандери є цілком нормальним виявом громадянської позиції, де розмовляти українською на вулицях є ознакою певної культурної свідомості людини. Але думаю, що ми зробили б величезну помилку, якби намагалися думати, що саме така Україна була в дев’яності або в нульові, або у 2010-ті роки.
Та Україна в дев’яності, у нульові, у 2010-ті проходила через величезне випробування, вона експортувала саму себе всередині самої себе. Тоді питання полягало не тільки в тому, як завоювати прихильність жителів Кримського півострова, а як завоювати прихильність жителів Києва, Чернігова, Полтави, Дніпропетровська, Харкова й так далі. Багато років ми не жили в країні, у якій український материк мав одностайність у поглядах на свої минуле та майбутнє, а єдиним винятком у цьому переліку був би Кримський півострів. Ні, ми, навпаки, жили в країні, у якій була щоденна дифузія, де Україна щодня намагалася саму себе розповсюджувати всередині державного організму.
Саме тому нам треба домовитися про терміни. Коли ми говоримо, чи могла Україна щось зробити, нам варто пригадати, якою Україна була за тих часів, про які ми з вами згадуємо.
