1. Чому еліта так і не змогла обʼєднатися заради перемоги України? Шість років полювання на Порошенка перетворилося на принизливе хоббі для усіх сторін. Ніхто не вічний, рука Президента усім політичним проукраїнським партнерам могла б стати найкращою гарантією майбутнього нашої держави і його персонального подальшого життя «після».
2. Чому за більш ніж три роки кривавої війни Уряд так і не спромігся на жодну реформу? Ми перешіптуємося про героїв на фронті, бо лише деяких з них показують по телевізору усім, і жодного героя з Печерську, який би змінив своє відомство так, щоб всі зойкнули від захвату.
3. Громадський сектор - двигун держави, розгублений. Хтось перейшов в категорію «кращих геноцидів нації», хтось «плюнув», пішов на фронт і не повернувся, хтось «втік» у волонтерку, дехто не може себе знайти без грантів, і всі - чекають на українського Вашингтона, бо з американським явно не склалося.
4. Антикорупційна вертикаль, яка за задумом її засновників мала стати основою державності, розчавлена. Окремі справи швидше нагадують передсмертні конвульсії, аніж випалювання корупції чиновників категорії А. Що, у свою чергу, лише заохочує безкарність і беззаконня.
5. Економіка ледь жевріє. Багато хто досі не усвідомлює, що це останній рік «безліміту», далі доведеться воювати за свої. А війна буде довгою, назавжди, які перемирʼя би хто не обіцяв. Навмисне чи з тупості, проте влада створює всі умови, аби працювати ставало складніше, наче спеціально виштовхує український бізнес за кордон.
6. Як виживають люди з цими цінами - я щиро не розумію. Попри усі бадьорі офіційні звіти - вартість життя виросла в рази, а шанси знайти добру роботу суттєво зменшилися.
7. Через імітацію бурхливої зовнішньополітичної роботи, відсутність горизонтальних діалогів усіх рівнів, на яких має проштовхуватися українська ідея, згасає розуміння важливості України для союзників, як і їхня підтримка. Слова не замінять дії, але й без Слова не народиться новий світ.
Що можна змінити, якщо влада змінюватися не хоче і не буде?
Оскільки політичне перезавантаження через вибори зараз річ непрогнозована і небезпечна, я би почав зі зміни підходу бізнесу і громадськості до впливу на управління державою, який зараз нульовий.
Бізнес повинен обʼєднатися і домогтися справедливої економічної моделі. Не совковий варіант «свій до свого по своє», а ефективна економіка з чесною конкуренцією, коли будь-яке безпідставне державне регулювання чи втручання жорстко карається в зародку.
Бо інакше не буде України і не буде українського бізнесу.
Громадськість повинна позбутися горлопанів, які вже купу часу ведуть нас на манівці. Ці всі аматорські перезавантаження правоохоронних, судових, фіскальних і інших органів мають бути зупинені назавжди. Як і ігри в фейкові наглядові ради і аудити. Бо в підсумку ми отримуємо прокурорів-інвалідів. Має бути встановлена персональна політична відповідальність за кадрові призначення. І якщо високий чиновник - корупціонер, то він летить з роботи під суд разом із своїм босом, а не дивовижним чином вустами окремих авторитетних представників громадськості раптом стає менеджером і реформатором від Бога.
Якщо ти 11 років переконуєш, що лише антикорупційна вертикаль спасе нас від усіх бід, а в результаті корупція набирає гігантських обертів і набридлі топам корупціонери вислизають за кордон під мовчазне НСРД чи вирішують всі проблеми з законом мировою, а в судах ті, хто в бардаку намагався хоч щось змінити - то, соррі, це epic fail.
Не громадський розслідувач, а правоохоронець повинен боротися з правопорушеннями. Якщо він цього не робить, то на біса він і його притулок для імпотентів? Як і реформи мають втілюватися урядовими візіонерами, а не копняками активістів.
Україну врятують не поправки до законів чи гасла, а люди, які мають досвід, вміння і бажання змінити державу. Люди, які зможуть захистити країну і гарантувати чесні правила на десятиліття.
І це завдання громадськості - знайти справжніх, а не покладатися далі на красивих.
