Мало того, зроблю сміливе припущення, що десь 70-80% ЗСУ — мають вищу освіту, а значить - колишні студенти.
Українська армія — найосвіченіша армія світу. Ну принаймні по бумажках.
Це вам не бурса по підготовці оленеводів.
І хоча більшість героїв прогулювали пари і мріяли про халяву на сесіях — все ж кампус не відмінити.
Бо кампус — це місце — де формується дух і воля.
Саме тому студентство було рушієм рефолюцій жовтня 1990 року, забутої революції 2000 року УБК (Україна без Кучми), Помаранчевої революції та Революції гідності.
Розгін студентів у ніч на 30 листопада 2013 року (Боже 10 років пройшло) — яскравий приклад.
У мене досі перд очима: шукаю свого сина в групі студентів Могилянки. Еліта нації. Один в одного/одну.
Але дружненько і запросто стрибають: “Хто не скаче, той ляляль (цензураФБ)”. І у кожного ай кью 140+. А вони собі скачуть. Весело виступати проти москви.
Плакав.
Більшість цих студентів — зараз на війні. І їх старших товаришів — студентів 80-90-х - теж.
Воюють. Талановиті і безбашенні.
Таких ніде більше у світі немає.
Їх чевають. Ними захоплюються. Про них мріють.
Бажаю кожному з вас, наші герої, дожити до випуску вже ваших дітей-студентів.
Бережіть себе!
Колишніх студентів не буває.
Переможемо!
Слава Україні!