Причина протестів - рішення Ташкента змінити конституцію Узбекистану та відмовитись у новій редакції від суверенного статусу Каракалпакстану та права республіки на вихід зі складу Узбекистану. Президент пообіцяв, що таких змін не буде.
Каракалпакстан займає майже 40 відсотків території Узбекистану, але самі каракалпаки – маленький народ. Вони оберігають свою ідентичність та державність після того, як більшовики жонглювали їхнім суверенітетом. Спочатку створили автономію у складі Казахстану, тоді теж автономної республіки у складі Росії. Згодом створили автономію вже у складі самої Росії. Потім передали Узбекистану. Кому таке сподобається? Під час перебудови каракалпаки домоглися від Ташкента підписання міждержавного договору, який узаконив їхній суверенітет – саме від суті цих угод й спробували відмовитись. Але й узбецьке керівництво у непростій ситуації: кому сподобається перспектива потенційної втрати майже половини території країни? Тим більше у ситуації, коли Кремль усі ці десятиліття використовує чужі національні проблеми у своїх інтересах?
Колишній Радянський Союз, ця класична "тюрма народів", залишається справжнім мінним полем для своїх мешканців. І що тут дивуватися? Якщо держава замислювалася як в'язниця, не треба думати, що її мешканці почуватимуться як на курорті.
