«А чи коректно наразі називати Україну демократичною країною?» - спитав я себе і пішов шукати визначення.
Ось вісім основних ознак демократії, давайте розберемо їх по пунктах (на скріні).
1. Вільні та чесні вибори.
Виборів у нас немає і навряд чи будуть найближчим часом. Правляча верхівка буде робити все, щоб не допустити припинення війни та проведення виборів, на яких вони гарантовано програють і втратять не тільки награбоване, але також і свободу.
2. Розподіл влади.
Формально існує, але фактично «запобігання узурпації влади» - не працює. Влада зосереджена у руках «5-6 менеджерів», яких народ ніколи не обирав. Народ, який за Конституцією є «єдиним джерелом влади».
3. Верховенство права.
Також практично немає. Патріотів тримають у тюрмах та під слідством попри залізобетонні докази їхньої непричетності до інкримінованих злочинів. Натомість корупціонери екскортуються силовиками за кордон, разом з викраденими мільйонами. Суди працюють лише в інтересах влади та силовиків – тому що самі по вінця у компроматі. Правосуддя як такого – немає у країні. За невеликими виключеннями, які допускають для підтримання ілюзії правосуддя.
4. Свобода слова та преси.
Також лише фікція. «Єдиний марафон», переслідування незалежних журналістів, цькування незгодних, відправка на ЛБЗ генералів, які посміли говорити правду в інтерв’ю. Масові позасудові блокування веб-сайтів. Армії ботів у соцтережах та Телеграмі. «Вичищання» незручної інформації з Інтернету. Недопуск нелояльних видань та журналістів на прес-конференції. Ось що наразі в Україні замість свободи слова.
5. Громадянські права та свободи.
Офіційно «обмежено», але по суті їх немає. Є свобода хвалити владу, а рівність та недоторканість особи – слова для трибун та «круглих столів», по факту їх також немає. Є «слугі» і є «всі інші». Хто вірить у громадянські свободи – спробуйте попротестувати проти чогось і перевірте на собі. Одразу із паспортом, сухарями, запасною білизною і заповітом.
6. Політичний плюралізм.
Різні партії формально існують, але практично це не є плюралізмом. Закони у Раді приймаються попри категоричну незгоду опозиційних партій. Тому сенсу у їх існуванні загалом небагато. «Різні погляди» можуть бути лише всередині Офісу.
7. Громадянське суспільство.
У сучасній Україні начебто є, але воно точно ніяк не контролює владу. Яку б дурню влада не упорола – громадянське суспільство може лише обурюватися у соцмережах. Всьо. Влада давно навчилася це ігнорувати, тому ні до яких наслідків це майже ніколи не призводить. «Покричать – і заспокоються»: цей принцип прекрасно працює наразі.
8. Прозорість влади та підзвітність.
Це прям смішно. Наразі, з часів Революції Гідності українська влада максимально непрозора - прикриваючись війною. Яка – нагадаю! - триває з 2014 року. На запити пересічних громадян влада кладе з прибором – то вже традиція в Україні. Але навіть коли зе-міністрів викликають до парламенту звітувати про свою підривну діяльність – ті просто включають режим «снежинка». Ігнорують парламент, який і призначив їх на ці посади.
У якій країні таке можливо?
Тобто із 8 критеріїв демократії – жоден не відповідає повністю. У деяких окремі ознаки начебто присутні, але здебільшого це формальність, абияк натягнута на глобус фактичної реальності.
Яке визначення можна дати такому режиму утримання влади за будь-яку ціну – не знаю.
Одразу застерігаю: терміни «диктатура» - теж не підходить.
Костянтин Корсун
