Антиєвропейська риторика очільника російського міністерства закордонних справ Сєрґєя Лаврова на зустрічі з главою зовнішньополітичного відомства ЄС Жозепом Боррелем логічно продовжилася в інтерв'ю "сумної конячки" YouTube-каналу "Соловйов Live" минулого тижня. Там Лавров не обмежився сумнівно дипломатичними фразами про "ненадійність Євросоюзу", як партнера, а вивалив усе, що, слід думати, в голові у Владіміра Путіна. Кремлівському диктатору, вочевидь, дуже дошкуляють санкції Заходу (ЄС якраз має намір продовжити їх у березні), тож Москва не добирає слів. Лавров відверто сказав про готовність "розірвати зв'язки" з ЄС: "У випадку, якщо ще раз побачимо (як уже відчули неодноразово), що в якихось областях накладаються санкції, що створюють ризики для нашої економіки, в тому числі в найбільш чутливих сферах. Ми не хочемо ізолюватися від світового життя, але треба бути готовим до цього. Хочеш миру - готуйся до війни", - сказав керівник МЗС Росії.
Гадаю, що путінський режим свідомо обрав політику ізоляціонізму. Надії на те, що з часом "розсмокчуться" проблеми анексованого Криму та окупованого Донбасу, зійдуть з рук і авіарейс MH17, і безпрецедентне втручання в американські вибори, терористично-хімічні атаки проти власних співвітчизників Скріпалєй та Навального, зрештою, ув'язнення останнього, виявилися марними. Тому Путіну і його каґебешній камарильї вибирати особливо й не доводиться. Окрім, як зведення новітньої залізної завіси і побудова суспільства за зразком північно-корейської деспотії. Тим паче, що особливого спротиву з боку російського суспільства режим не відчуває: акції на підтримку Навального виявилися комариними укусами для системи, збудованої на досвіді сталінсько-брежнєвських диктатур, просякнутої недовірою і страхом обивателя перед всесильною державною машиною.
Колись, ще у тридцятих роках минулого століття, Андрєй Платонов написав повість "Котлован", у якій зумів достеменно розповісти про відчуття і приниження людини у комуністичній системі. Цей твір несподівано став актуальним для нинішньої Росії. "Вощєв (герой повісті. – Авт.) з переляком дивився на тварин через отвір у брамі; його дивував душевний спокій ремигаючої худоби, так ніби всі коні з точністю переконалися у колгоспному сенсі життя".
Якщо хтось з-поза меж ерефії ще плекає якісь сподівання на роль російських інтелектуалів, митців чи журналістів, то, на жаль, є невиправним оптимістом. Ті, хто невдоволений системою, – або за ґратами, або ж у внутрішній еміграції, або за кордоном. Ті, хто має можливість працювати, – на службі у режиму. Ба більше, допомагають кремлівській зграї готувати країну і земляків до протистояння із "загниваючим Заходом", аж до війни з ним. Промовистий факт: згідно із недавніми дослідженнями соціологічного Левада-центру, серед росіян, які отримують інформацію з інтернету, 43% вважають, що країна рухається "правильним шляхом", а рівень схвалення президента Путіна після показу "палацу" (фільм Навального про розкішний маєток президента РФ у Геленджику. - Авт.) становить 64%.
Минулого тижня зовні ліберальна "Новая Газета" опублікувала дивний за своїм змістом і сенсами текст "Викрадення Європи 2.0". Це – маніфест режисера, художнього керівника Театру на Малій Бронній Константіна Боґомолова, за сумісництвом – чоловіка відомої журналістки Ксєнії Собчак. Одразу ж після публікації опусу, в якому Європу названо "новим етичним рейхом", з'явилося велике інтерв'ю з автором на такому ж позірно "ліберальному" інтернет-ресурсі "Медуза".
Боґомолов, без зайвих вивертів і фігових листочків, констатує, що, мовляв Росія, "за збігом обставин виявилася у хвості безумного потяга, який мчить у босхівське пекло, де нас зустрінуть мультикультурні гендерно-нейтральні чорти". А роль компаній Siemens, Boss і Volkswagen, які працювали на гітлеризм минулого століття, тепер виконують Google, Apple і Facebook. "Нацики" поступилися такому ж агресивниму і так само спраглиму тотального переформатування світу міксту квір-активістів, фем-фанатиків і екопсихопатів", - сказав Боґомолов.
Впізнавана риторика, - чи не так? Адже Майдан і українських патріотів, а відтак і постмайданну владу російські пропагандисти одразу охрестили "фашистами". І "насєлєніє", ретельно зазомбоване "побєдобєсієм" і "месіанством Рассеі", проковтнуло цей міф, повіривши у нього з пів слова. А пізніше з піною на вустах гвалтувало "Кримнаш!" і "Донбаснаш!". І рушало на Схід України "пострєлять хохлов". Натхненне "новою етикою" "православних скрєп", божевільними стрєлковськими проєктами "Новоросії", середньовічними світоглядними вивихами Поклонской і "Ізборскаго клуба".
В Україні вся ця нечисть зазнала фіаско. Бліц-кріґу не вийшло. Тож чоловік Собчак, яка, нагадаю, свого часу філігранно виконала роль технічної кандидатки Путіна на президентських виборах, не бачить іншого виходу. Лише "просто відчепити цей вагон, перехреститися і почати будувати свій світ". Ось так, - "ми свой, ми новий мір построім…".
Думаю, що "маніфест" Боґомолова разом з маячнею Суркова про "глубінне государство" стануть підвалинами рашистської ідеології, яку важко назвати новою. Бо ж свого часу схоже декларував Кім Ир Сен, сформулювавши ідеї "чучхе". Але, як колись зауважив один з російських філософів, "якщо у Росії і є свій особливий шлях, то він, безумовно, пролягає між Арбатом і Твєрской"…
Ілюстрація: Сєрґєй Йолкін
