Причому, почалося все не з 1991 року, коли у Москві гекачепісти спробували повернути колесо історії навспак, чи зі серпневого дефолту 1998-го. І не з 99-го, коли імперія вперше спробувала зламати незалежну Ічкерію. І не з 2000-го, не з загибелі атомної субмарини "Курск", яка "утонула".
Озираючись в історію, розумієш, що фаталізм російського серпня розпочинався задовго до цих подій, а значно раніше і зодягнений був у геть не катастрофічні, на перший погляд, шати. До прикладу, 13 серпня 1961 року радянське партійне керівництво вирішило збудувати зловісну Берлінську стіну, і, мабуть, мало хто з тодішнього політбюро замислювався над тим, які незворотні наслідки матиме падіння цієї споруди для самого Радянського Союзу через якихось 28 років.
Сьогодні маємо 55-у річницю вторгнення у Чехословаччину радянських військ, початок краху так званої Празької весни, — спроби першого секретаря компартії Александера Дубчека і його команди прихильників "соціалізму з людським обличчям" модернізувати країну, вирвавши її з орбіти "великого північного сусіда".
Спроби, яка спершу народилася у лавах інтелектуалів, — Людвіка Вацуліка, Мілана Кундери, Яна Прохазки, й спочатку мала геть далекий від політики триб (на конференції у Лібіце літератори "реабілітували" творчість та філософію Франца Кафки). Хто б міг подумати, що легалізація у Варшавському блоці роману "Замок" стане стартовим пострілом для спроби штурму совєтського "замку"?..
Про радянське вторгнення у Росії воліють говорити як про тріумфальний парадний похід (щось схоже до того, як у лютому 2022 року московити йшли на Київ, готуючись до дефіляди Хрещатиком). Насправді тодішні фото і кадри кінохроніки демонструють нам ненасильницький спротив пражан, які з національними стягами вийшли супроти окупаційних танків.
Але коли вам випаде побувати у маленькому моравському містечку Угерске Градіште, вам обов'язково розкажуть про неймовірний вчинок місцевого гарнізону чехословацької армії, який зважився на опір зайдам і кілька днів тримав оборону. Звісно, сили були нерівними, але сам факт спротиву здивував не тільки окупантів, але й місцевих…
Іноді я думаю, що пиха та самовпевненість Путіна та його рашистської кліки базувалися не тільки на "побєдобєсії" "Велікой Атєчественной", але й значною мірою на оцих бандитських вилазках у країни ближнього закордоння, закуті у сталінський ГУЛАГ в результаті сумнозвісної Ялти.
Так було і в Угорщині 1956 року, коли, уловивши можливу хрущовську відлигу, будапештські студенти повалили у центрі столиці пам'ятник Сталіну, а Москва втопила цей спротив у крові. І в Румунії того ж таки року, зі знову ж таки студентською спробою десталінізації.
Тобто, плануючи "спеціальну воєнну операцію" проти України, Кремль небезпідставно сподівався на повторення уроків минулого. Тим паче, що "насєлєніє" досі добре сприймає оті давні загарбницькі "вкоськання" поневолених народів. Журналіст та історик Сергій Громенко навів сьогодні динаміку цього схвалення. Дані, правда, 2018 року, але чверть опитаних "Фондом общественного мнения" висловилися позитивно про придушення "Празької весни"…
Тепер, коли війна поступово переходить на територію самої Росії, ми бачимо паніку серед "народу-богоносця". До прикладу, коли сьогодні в Істринському районі Підмосков'я український безпілотник упав неподалік садиби відомої пропагандистки Маргарити Симоньян, та влаштувала справжню істерику у соцмережах. Про рівень розгубленості назагал годі говорити: через дрон скасовано майже сотню авіарейсів з московських аеропортів.
А далі ж буде. Росіяни мають зрозуміти: фатальний празький серпень 1968-го аж тепер бумерангом повертається до них через Україну. І в нашій майбутній перемозі над недоімперським монстром буде значна частка чеської допомоги. Направду: "Не квапся мститися, почекай і побачиш, як життя зробить це витончено і гарно".
І ніколи, повірте ніколи не повториться історія кундерівського героя з "Утрачених листів", історія того, що хотіли зробити у 1968-му з чехами, а 2022-го з нами: "Вони змусять його відкинути геть власне життя і стати тінню, людиною без минулого, актором без ролі, й замінити на тінь навіть оте відкинуте життя, навіть оцю покинуту роль актора. І ось коли він стане тінню, йому дозволять жити".
Цього ніколи не буде…
