Коли Путін напав на Україну, то прорахувався багато разів у самій своїй основі. Він чомусь порівняв своє населення з нашим народом. Він чомусь виходить з того, що його власне населення почало би боятися таких терактів - а отже почне боятися український народ. Він чомусь (як, доречі, й Лукашенко) думає, що ми з ними схожі, а тому будемо роздавати квіти загарбникам, заб'ємося під лавочку, як росіяни, почнемо боятися дихати, а про владу - на кухні і пошепки - саме так і білоруси, й росіяни створили собі таку владу. Яка роками тільки посилювала свої позиції.
Коли вони, сусіди, кажуть "а что мы можем?" - то вже дійсно нічого не можуть. Вони вже ВСЕ зробили, виховали тероризм у власній країни, з яким сплелися дуже тісно й самі. Бо породили його своєю бездіяльністю.
Тому коли Путін тероризує українців, руйнуючи мирні будинки та торгівельні центри, він уявляє, як би реагували росіяни, бо в його уяві ми "одін народ".
І тут знову помилка. Бо нам назад вже не можна. Не можна визнавати, що давайте будемо боятися, складемо зброю і він зупиниться - тепер навпаки треба розігнатися та в'їб...ти по ботоксній щелепі. Зруйнувати це непорозуміння, яке називає себе державою. "Восточная Європа" - кажуть вони про себе. Не приший собаці хвіст - ні Європі, ні Азії терористи не потрібні.
І коли біль трохи притупиться, жах трохи схлине, найсильнішою емоцією в Україні буде лише бажання покласти край російському тероризму. Вони кажуть "мы нікогда нє пєрєстанєм" - ні, це МИ ніколи тепер не зупинемося.
Росія-спонсор тероризму - це дуже мало. Це не спонсорування - це чистий тероризм і є.
