Чому президент Росії Володимир Путін вирішив анексувати Крим, чи можлива кримськотатарська автономія в складі України й чому деякі кримчани відчувають себе частиною «великої країни», незважаючи на щоденні труднощі? Про це в ефірі «Денного шоу» на Радіо Крим.Реалії розмірковує політичний публіцист і журналіст Матвій Ганапольський.
‒ Ви львів’янин, довгий час працювали в Москві, тепер живете в Києві. Яке місце займав у вашому житті Крим?
‒ Як для будь-якої радянської людини, для мене це була частинка радості та щастя. Мама возила мене туди на оздоровлення ‒ до Феодосії, Євпаторії… Це гори, табір «Артек», в який я, як піонер, хотів потрапити. Це універсальне відчуття свята того Радянського Союзу, в якому я жив. Для мене Крим ‒ як Львів. Це якийсь світлий образ, який постійно зі мною.
У Росії при Путіні Крим ‒ центральне консолідуюче питання, яке необхідне, щоб люди проголосували за нього
Для мене існує кілька версій того, як і чому Путін ухвалив рішення провести кримську операцію. Чи то його налякали кораблі НАТО, які розсікатимуть простори Севастополя, чи то він відчував, що Україна відпливе, чи то він хотів залишитися в історії… Але що в результаті отримала Росія? Світ, після 1945 року наляканий страшною війною, не зрозумів, що сталося. Величезна країна з ядерною зброєю раптом сказала: що хочу, те й роблю. Світ цього не прийняв. Мені дуже шкода кримчан, які опинилися в дивній ситуації.
Два роки тому прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв, похитавши головою, сказав: нам потрібно готуватися до того, що ці санкції (запроваджені країнами Заходу проти Росії) – назавжди. Ця фраза говорить про те, що була здійснена якась історична помилка. У Росії при Путіні Крим ‒ це центральне консолідуюче питання, яке необхідне, щоб люди проголосували за нього.Крим виявився яблуком розбрату з точки зору майбутнього розвитку Росії. Адже територію вона отримала, але чого вона себе позбавила ‒ це серйозне питання.
Історія показує, що світ не сприймає варіанти, коли можна робити все, що заманеться. Тому що й інші можуть зробити те, що вони хочуть. Як кажуть: все є, а щастя немає. Такий, напевно, підсумок цієї історії.
‒ Напевно ви чули про ініціативу Меджлісу створити автономію кримських татар у складі України. Що ви думаєте про це?
‒ Мені здається, що це хороша ініціатива. Потрібно буде тільки зробити правильне законодавство, яке врахує дві речі: унітарність України як держави та кримськотатарську автономію. Я думаю, це б давно вже зробили, якби не було прецеденту Донбасу. Адже вони теж можуть попросити про автономію. Але, безумовно, кримськотатарський народ повинен мати свою землю законодавчо. Я думаю, це питання найближчого часу.
Слухач: «Ви питаєте, чий Крим? А колядки чиї були в Криму?»
‒ Мені здається, ми не ставимо питання, чий Крим. Ми зараз говоримо про більш сутнісні речі: про порушення міжнародних норм. Чий Крим з історичної точки зору ‒ це, напевно, буде обговорюватися нашими онуками. Юридична сторона ‒ це питання нагальне. Від того, чий він історично, чиї там були колядки, життя людей не дуже залежить. Я йду до магазину ‒ яке значення має, які колядки? А ось від наявності або відсутності санкцій життя людини залежить. Вона йде, а потрібного банкомата немає. Йде, а потрібного мобільного зв’язку немає. Ось що має значення.
Слухачка з Чорноморського, Крим: «У 2014 році у нас була така ейфорія, що «Крим ‒ наш». Але де ж відпочивальники? Немає! Страждає третій клас, який їх приймав».
‒ У туристичній сфері дійсно виникли проблеми…
Виявилося, що бірку змінили, вибрали іншу країну. А країна сказала: мріяли ‒ значить, терпіть
‒ Здавалося б, Крим став «російським»… Мали б зробити щось, щоб не було такого дзвінка. Мали телефонувати щасливі люди, які б говорили про те, що нарешті їх залишила «проклята Україна» й нарешті прийшла «матінка-Росія». А щастя ж немає, тому що Крим став жертвою профнепридатної імпотентної російської влади. Що потрібно було Росії? Врятувати кримчан, які гинуть від «українських фашистів», які ріжуть їх, чи їм потрібна була тільки територія? З’ясувалося, що справа була в території. Так, деякі кримчани відчувають себе частиною великої Росії. Але бути частиною великої країни означає, що все найкраще в країні поширюється на тебе. Але санкції, чиновництво, корупція цьому заважають. Виявилося, що бірку змінили, вибрали іншу країну. А країна сказала: мріяли ‒ значить, терпіть. Хто виявився у виграші? Володимир Володимирович Путін.
Слухачка з Сакського району, Крим: «Мене вчора сусідка запитує: за кого будете голосувати? А я сміюся та кажу: за Собчак. А вона: ви що, хочете, щоб Крим віддали Україні, нас же всіх виріжуть… Я їй сказала, що через це нас ніхто не поважає, що ми продаємо свою мову, свою державу. Мені вже 74-й рік, але я сподіваюся, що я, може, доживу, коли Крим повернеться до складу України».
‒ Не хвилюйтеся. Наробили багато дурниць. Як вирішити їх, життя покаже. Потрібно виховувати дітей, пояснювати їм, звідки ноги ростуть, не слухати чуток, займатися щоденною роботою… І довіряти політикам, які намагаються напоумити людей, які вважають себе окремими. Ось Путін зараз йде на вибори. Хіба заради людей? Він йде на вибори заради себе.
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
