ЯК НЕ ТРЕБА: Влада кинула «сонечок» в зиму із гвинтівкою «одна_на_трьох» і піввареника на сухпай. Якісь дяді в Києві не змогли організувати оборону і прикрилися дітьми, що встали зза парт і усі полягли за Україну. Бідні ми нещасні люди, чий цвіт нації вкриває сніг безвиході і туги. Молебень. Усі ридають. Особливо емоційні обертаються простирадлами і заздалегідь повзуть на кладовище, бо ж життя то непозбувна бентега. Ми теж всі умрьом, опір не має сенсу. Усі співають тужливих пісень.
ЯК ТРЕБА: Бій під Крутами був успішним – українські сили в меншості змогли якісно організувати оборону позицій. Були правильно розставлені кулемети, була правильно задіяна гармата. Перед переважаючими силами московитів українські сили мали МЕНШЕ втрат, спромоглися протриматися визначений час (виконати поставлену задачу) і організовано відійшли (коли тримати станцію надалі більше не було сенсу). Відхід був із евакуацією поранених та зброї і знищенням залізниці та мостів, щоб ще більше затримати переважаючі сили ворога.
Станцію захищали не діти, а цілком собі молоді чоловіки (до слова, «юнак» слово не про вік, це тогочасне військове звання, що є еквівалентом курсанта, просто тоді відмовилися від імперського «юнкера» і запровадили свій еквівалент), які за віком співставні із курсантами військових вишів, тобто це цілком свідомі викликів і загроз дорослі люди. Сили українські були строкаті складом – старші віком також були. І точно вони були не самі по собі, а під керівництвом досвідчених командирів. Сам Аверкій Гончаренко згодом писав: «твердження тих авторів, що наша молодь там була без проводу, є неправдивими.» І головне - бій під Крутами ВИГРАВ українській владі найдорожче – ЧАС. Час на придушення заколот росіян-більшовиків на Арсеналі, час на укладання миру в Бересті. Тобто, не трунська туга, а слава і героїка. Не фатальність обставин, а усвідомлення дії і виклик загрозам.
Головний міф – молоді полягли, а могли б... Треба пам’ятати – раніше дорослішали швидше і рівень дорослості у 16-18 річних (наприклад) 100 років тому і зараз – різний. Не міряйте зрілість вчинків людей, які в минулому взяли зброю і пішли в бій, мірилами сучасних хіпстерів і домашніх хом’яків-тік-токерів. Воїни дорослішають рано.
Кондотьєр Франческо Сфорца став професійно займатися воєнною справою у 18 років. Едуард, принц Уельський (Чорний Принц) на чолі англійського війська (!) розбив переважаючі сили французів в битві при Пуатьє (1356) – в 26 років. Оверкій Гончаренко, (той, хто керував обороною під Крутами), в 22 роки ВЖЕ закінчив Чугуївське військове училище і згодом пройшов Першу Світову. Петро Дяченко в 19 років потрапляє у вир Першої Світової війни, а коли його Чорні Запорожці громили московита під час кримського походу Болбочана, Дяченкові було АЖ… 23 роки.
В нинішніх Третіх Визвольних Змаганнях (російсько-українська війна 2014 - … р.р.) юних, які свідомо взяли до рук зброю, також не бракує і серед живих, і серед загиблих. І вік не робив їх ані безпорадними, ані безвольними.
Тужливий, зневажливий, поблажливо зверхній тон опису подій під Крутами московити почали практикувати одразу із окупацією України. Це технологія нівелювання здобутків - дегероїзація. Мета – щоб ті, хто лишилися живими розчарувалися в боротьбі, опустили руки і обрали підкорення замість звитяги. Імперія це практикувала і тоді, і тепер. Ті, хто ведуться на такий наратив, свідомо чи ні стають зброєю Московщини проти Української державності. Думайте.
