Памʼятаєте засідання Апеляційного суду міста Києва по справі іншого генерала… Дмитра Марченка? Ну саму подію напевне багато хто памʼятає, а ось нюанси… Це було наприкінці листопада 2019 року. Одразу після того, як хтось найвеличніший побачив «мир в глазах путина». Так ось. Про нюанси. Не на кожне засідання Апеляційного суду приходить Герой України аби взяти на поруки людину, яку в чомусь звинувачують. Це взагалі напевне унікальний випадок. Тоді прийшли… двоє Героїв. Легендарні генерали. Михайло Забродський та Ігор Гордійчук. Вони прийшли аби взяти на поруки іншого генерала, Дмитра Марченка. Ще раз, хто щось не зрозумів, або недочув. Два Героя України, тобто люди, які за свої бойові заслуги відзначені вищою нагородою країни, знаходяться в суді аби взяти на поруки бойового генерала. Вони ставлять на кон все! Свої бойові нагороди! Своє слово! Свою репутацію, якщо хочете!
І що робить суддя? Та нічого! Повністю ігнорує все, фактично знецінюючи, якщо хочете, то посилаючи статус бойового (це важливо) Героя України дууууууже далеко! Максимально далеко! Тоді до речі, в залі суду знаходилась ще одна людина, яку теж вважають легендарною, Євген Жуков, на псевдо «Маршал», керівник департаменту патрульної поліції України. І він прийшов в зал суду із тією ж метою, своїм словом, бойовими нагородами, репутацією гарантувати суду, що якщо вони відпустять…
Не відпустили.
Вже потім, за Дмитра Марченка внесли двадцять мільйонів залогу, більшу частину якого сплатив Петро Порошенко, а іншу суму зібрали прості люди. Генерал вийшов на волю і о, диво! Нікуди не втік! І через рік, також! Навіть коли почалось повномасштабне вторгнення, він вчинив саме як бойовий генерал та громадянин своєї країни. Відправився ближче до фронту. А куди відправились ті судді? Питання риторичне…
А ще ж були суди по справі Шеремета. Ну ви памʼятаєте, да? Футболки із нетиповим принтом і три половинки однієї міни. Купа засідань. Купа депутатів Верховної Ради, які готові були взяти на поруки підсудних. Зокрема Юлію Кузьменко, унікального дитячого кардіохірурга. Вони просили суд випустити Юлю на поруки, якщо під особисте забов’язання ні ні, не можна. Випустити, аби вона могла оперувати, рятуючи дитячі життя. Як усі памʼятають, не випустили. Місяцями тримали за ґратами, тому що… Так хотілось? Або був наказ? Відповідь знайдіть самі. А потім… випустили. І куди втекли Юлія Кузьменко та Андрій Антоненко?
І ось будь ласка новий прояв «справедливості та верховенства права» від ЗЕлених більшовиків! З травня по січень, взагалі нікого не цікавило куди генерал Юрій Галушкін та полковник Ілля Лапін підуть, поїдуть чи побіжать. НІ-КО-ГО! Перевірочне слово, взагалі! А тепер ні… Тепер не можна їх відпустити навіть під цілодобовий домашній арешт на поруки представників законодавчої гілки України, тобто депутатів Верховної Ради, тому що… Наказ тримати за ґратами? Так хочеться? Та похуй на ціх бойових! Необхідне підкресліть…
