На селі люди ставляться до смерті значно простіше, аніж ніжні, рефлексивні містяни. От послухайте історію, як помер Макар Іванович, прах якого онуки випили перед Великоднем разом з молоком та пєчєньками.
Свого часу його дружина (баба Катря) тримала у господарстві породисту корову Зірку з котрої у весняно-літній період видобували по двадцять літрів молока на добу. З того молока робила творог (сир) та сметану, й двічі на тиждень (по вівторках і суботах) їздила продавати товар у Глеваху де завжди повно дачників.
Та однієї весни корова наче показилася. Дивилася на людей сполохано, погано ходила в стаді, тривожно мукала та не давала себе подоїти.
Як водиться, Катря спершу подалася до ворожки Гані з вулиці Енгєльса.
- Принеси мені бинта, я його заговорю на мертвій воді. Вдосвіта ти зв'яжеш корові задні ноги, тричі прочитаєш «Отче наш». А наступної ночі спалиш бинт на березі струмка, кинувши попіл у воду, читаючи «Богородіце Дєво радуйся», поки він буде горіти.
- Скільки з мене?
- Сто гривень і буханка хліба.
Віддавши гроші, бинт і хліб Катря після недовгих роздумів, все ж рушила вбік обійстя місцевого ветеринара Карпа Федоровича, який прописав корові уколи дексаметазону, а ще анальгін з дімедродом, щоб швидко зняти симптоматику гострого маститу.
Наступного ранку, виконавши всі настанови ворожки та лікаря, Катря маршруткою поїхала на базар у Глеваху, давши Макарові настанову негайно полагодити до Трійці старий паркан.
Хвацько взявшись за роботу, вже о восьмій сорок три Макар Іванович, орудуючи гострою ножівкою, втяв собі дві фаланги вказівного пальця на лівій руці. Ну як втяв… Палець теліпався на шкірі, заважаючи працювати. Відірвавши непотрібний член, він кинув його Маркізу – молодому, біленькому котику, що цієї зими прибився до хати і завжди був голодний.
Чкурнувши в дім, дядько заходився шукати бинт, але у домашній аптечці було порожньо. Тоді згадав, як вдосвіта Катря поралася з бинтом біля Зірки. І о диво! У хліву, він дійсно знайшов корову з перемотаними задніми ногами. Швиденько звільнивши тварину, він замотав рвану рану брудною марлею і лише потім наклав на палець імпровізований джут з алюмінієвого дроту, що й припинив інтенсивну кровотечу.
- Шо сталося? – глянувши на скривавлений бинт, обмотаний проволокою, суворо запитала Катря, повернувшись з ринку.
- А, хуйня… палець собі відрізав… - спокійно відказав Макар Іванович, що перекусював позавчорашнім борщем, активно заїдаючи його часником і цибулею одночасно.
- Пив? – суворо глянула на нього жінка.
- Та де там, Катя, працював цілий день шо той конь…
- Дихни!
Вліпивши чоловікові дзвінкого ляща, хазяйка пішла у хату «прятать дєньгі», а Макар Іванович вже не ховаючись приклався до напівпорожньої пляшки, яку беріг з Великодня, відтоді як за двісті гривень закодувався у Гані від алкоголізму на цілий рік.
Біда прийшла наступного після Трійці дня, коли у нього різко підскочила температура.
- Сепсис. Зараження крові… - поставили діагноз у васильківській лікарні.
- Виживе? – витираючи бурхливі сльози поцікавилася у лікарів Катря.
- Все залежить від сили організму. Температура під сорок вже третій день тримається. Не молода ж людина. Тут всяке може буть…
Того ж дня у Василькові жінка купила чоловікові шикарні повстяні капці. Похоронний костюмчик із новесенькою сорочкою вже давно припадав пилом у шафі. А ще прийшлось забити Кашпіровського – молодого кабанчика, щоб було чим годувати людей на поминках.
За п»ять днів баба Катря сама набрала лікарню, з будівлі вокзалу у Глевасі поруч з яким вона вигідно продала свою сметанку.
- При смерті…- почулося на тому кінці дроту.
- Ох, - зітхнула важко. – То скільки ще чекати?
- Якщо ви не привезете йому харчі, то завтра помре від голоду… - засміялася пластикова рурка хрипким голосом головлікаря.
У 2000 році видатки держави на харчування одного хворого в українській лікарні складали одну гривню вісімдесят шість копійок на добу. Що за курсом 4, 05 дорівнювало сорока шести центам США. А ще ж кухарям спиздити треба щось …
Дід Макар помер після перемоги Помаранчової революцї у 2005-му. Втік від баби на Майдан, де й застудив нирки.
«Майже шіісят год прожили душа в душу! - піднявши келишок самогону вітала Катря онука Кольку та його наречену на весіллі. - І вам діточки того ж бажаю! Любіть одне одного як ото ми з дідом до гроба!»
Правила наших літературних читань не змінюються. Як хочете побачити нову оповідку з книги КАРАНТИН , що пишеться прямо зараз – ставте пальчик у гору чи інший знак. Збираємо 500 штук – продовжуємо.
Всім гарного дня і ЗДОРОВЛЯ)))
