Сьогодні спілкувався з колишнім військовим, ще радянських часів. Про історію. І каже він такий: "Тоді була одна історія, а нині інша - а чому вірити? Нічому не можна вірити".
Відповів так: вірять лише в Бога. А історія - наука. Проте в СРСР історії як науки і не було. Був набір міфів. Тобто замість історії нам підсовували пропаганду. Отой радянський Агітпроп. Бо дивіться сюди...
Ніякого штурму Зимового палацу червоногвардійцями у жовтні 1917 року не було. Це міф.
І "подвиг" Олександра Матросова - міф. Як і сам Матросов - його в природі ніколи не існувало.
І "подвиг" 28 "героїв-паніловців - міф. Їх теж ніколи не існувало. Цим міфом і тим, як його створювали ще в 1948 році Головна військова прокуратура СРСР займался. Тільки в школі про це рослідування не розповідали - розповідали про героїчні слова політрука Клочкова: "Велика Россия, а отступать неуда - позади Москва".
І сама "Велика вітчизняна" - міф, бо близько 1,5 мільйони громадян СРСР служили німцям, в т. ч. зі зброєю в руках. Загалом на бік ворога перебігло до 2,5 мільйонів осіб. Не рахуючи понад 710 тисяч дезертирів. Така "вітчизняна".
Якщо копнути глибше в минуле - там теж суцільні міфи.
Олександр Невський і його "Льодове побоїще" - міф.
Дмитрій Донской і його "Куликовська битва" - міф.
Монголо-татарське "іго" - міф.
Новгородська та Московська Руси - міф, адже ні Новгород, ні Ростов, ні Суздаль (а Москви ще тоді не існувало) ніколи Руссю не вважалися, про що прямо свідчать літописи.
Так що протягом останніх 300 років на замовлення кремля продажні "історики за викликом" писали не про справжні події минулого, а творили міфологію. Це все одно, що вивчати історію Греції про грецьким міфам про Медузу Горгону Мінотавра та подвиги Геракла.
Знаєте, що відповів мій співрозмовник? Що він нічому не ВІРИТЬ. Що зараз можна вигадати будь-що. А от тоді... Тоді інша справа...
Тобто битих півгодини я розпинався намарне. Коефіцієнт корисної дії менший, ніж у парової машини Ползунова. До речі, вона теж міф. Люди наші невиправні. Вони хочуть лише ВІРИ. Думати - то важко й боляче. А потім плачуть...
