У одного з блогерів в чарт-рулетці почула таку розмову між українцем і росіянином:
- Вот сєйчас война прішла в Бєлгородскую область. Чєм же украінєц отлічаєтся от русского окупанта?
Це питає росіянин. Маніпулятивне питання від "нє такого" русского. Маніпуляція в тому, що він наче й визнає, що його армія - окупанти. Він її такою називає. Але давить на наше почуття гідності та на нашу совість. "Чєм же вы тогда отлічаєтєсь?"
Їм "можна", бо їх можна зрозуміти - вони ж окупанти.
Нам не можна, бо ми пропагуємо демократичність, ми не маємо бути такими самими, - дискутують вони.
Вони саме на це сподівались завжди. Що у них виходить перейти червону лінію, і без проблем - а ми її не перейдемо. Ось в чому справа.
Як би ви відповіли цьому маніпулятору, доречі? Бо на мій погляд, "нє такой русскій" мав би мовчати і не задавати нам ніяких питань. Бо глибина усвідомлення того, що твоя країна наробила - вона тут не проглядається. До того ж коли вони звертаються до нас щодо цієї війни - то вони намагаються самоствердитися за наш рахунок.
Мені здається, що росіянин, який говорить про війну з будь-ким іншої національності - він не отримує морального задоволення (слово не підходить, можливо морального задовільнення якихось власних думок), як після розмови саме з українцем. Це як сказати самому собі: так, ми терористи і окупанти. Але ж українці нам щось відповідають, вони з нами дискутують, вони нам щось пояснюють. Якщо вони з нами спілкуються, то скоріше за все ми не так вже їм і нашкодили? ..
