Вчора люди, які на відбудові Харкова, потрапили на один з уцілілих дахів будинку на Салтівці. Десь там, де вулиця Наталії Ужвій (я на Салтівку не їзжу, бо це інший край міста).
Одна справа, коли бачиш руйнування, стоячі на землі. Вони жахливі. А інша - коли весь район у тебе перед очима, як на долоні. І це суцільне пекло - майже кожна будівля має пошкодження. Десь діра через кілька стін. Десь впав дах. Десь впав поверх, чи кілька поверхів. А це тисячи, десятки тисяч людей - жили в тому місці. Це як, наприклад, немає більшої частини Дарниці, чи немає 80% Житомира, чи двох третин Полтави. Чи немає такого міста, як Дрогобич в сумі з таким містом як Бориспіль, і до них таке місто, як Жовті Води. Повністю їх немає, уявімо?
Бо населення даного району Харкова - понад 400 000 чоловік до повномасштабного вторгнення вибл...дків з росії.
Місцеві на районі кажуть, що досі є родини, які там, під завалами. Дев'ять поверхів якогось будинку поховали під собою жінок, чоловіків і діточок, яких досі не можуть дістати.
А мені крізь сон кожної ночі відчуваються вибухи. Опівночі можу прокинутись - в телефон за інформацією - а вибуху насправді не було. А він чи наснився, чи відчувся. Нервова система вкрай погана. Ви теж таке відчуваєте?