Раніше ніколи не було до них цікавості, жодної. Потім ми самі собі стали говорити, що нам би вигнати їх за порєбрік, і чужого нам не треба.
Зараз я, як харків'янка, яка живе в Харкові, після трьох ракетних атак за один день, кажу, що ми дедалі більше бажаємо вирішувати долю росії. Болото поряд з нами не просто буде воняти (вибачте за русизм), воно завжди буде розтікатися в нашу сторону. І бажати вирішувати, що і як буде існувати поряд з нашими кордонами - це навряд чи імперскість. Це вже цинічна необхідність.
Бо тепер до них є справа. Є багато й особистого, й безпосередньо принципового.
Те, як буде жити поряд з нами білгородщина, брянщина, інші прилеглі до нас території - треба вирішувати нам.
Які аеродроми, бази, склади будуть там функціонувати - треба вирішувати нам.
Що там буде працювати, що там буде існувати - вирішувати нам.
Я піду далі. Я не хочу, щоб поряд зі мною, за кордоном з росіянами, взагалі функціонували російські школи, виховуючи наших вбивць. Не хочу, щоб там когось лікували. Комусь продавали продукти. Хтось заправляв свою автівку бензином. Хтось будував будинки. Пас худобу. Щоб там взагалі щось ворушилося окрім наших хлопців, що час від часу перевіряють ту сіру зону на наявність небезпеки для нас.
Поки росіяни досі думають, що є громадянами "вєлікой рассії" - рассія здулася. Зповзла на дно. Вони можуть скільки завгодно надувати щелепи, розповідати на своєму російському аналогу "єдиного телемарафону", що вони ще ого-го, але ж ні. Спочатку вони прорахувалися щодо нас під час Майдану. Потім під час вторгнення на Донбас. Потім під час повномасштабного наступу, - бо всі ці рази будували стратегію на думці, що їх тут будуть зустрічати з квітами.
Зараз вони тероризують наші міста, очікуючи, що ми змолимося підписати будь-які домовленності, аби тільки обстріли зупинилися. І це знову помилкова їх стратегія.
Вони самі дають нам карти в руки, змінюють нашу свідомість шаленими темпами й виховують поряд з собою іншу силу. Принаймні я кажу як харків'янка: мені ТРЕБА.
Треба, щоби поряд з моїм містом було чисто, тихо й зелено.
Тому мені є справа до росії.
