Дивлюся новини і думку думаю. До нашого президента претензій висувають до біса білого. Але відпочинок його з сім'єю на Мальдивах згадувати полюбляють особливо часто. Це така тонка форма жлобства - згадувати весь час своєму керівникові про те, що у нього є - а тобі заказано. Так на одній з фірм, де я працював, менеджери нижньої ланки постійно просторікували про те що власник фірми відпустки за кордоном проводить. Самі вони, звісно, аби стати власниками своїх компаній палець о палець не били. Те які контракти привозив шеф з кожної відпустки - не помічали. Вони - смакували.
Скататися на Мальдиви коштує не маленьких грошей - але не захмарних. І от дивлячись на результати поїздки президента до Туреччини і до Німеччини, я ставлю собі питання. Пару разів я працював у крупних фірмах із чималим обігом. І от питаю я себе, якби я тоді зустрівся підряд з двома важливими компаніями-партнерами, і добився б від них рішення потрібного фірмі моїй, зміг би я тоді дозволити собі Мальдиви? І відповідаю сам собі - мені таку поїзду б за це просто подарували б. Бо порівняно з коштами які такі домовленості економлять фірмі, Мальдиви - це так, просто хороша премія.
Але - це реальність працівника бізнес-компанії. Президенту країни, який і до президентсва був багатою людиною Мальдиви - зась. Йому - не можна. Бо кожен слюсар Петрович собі не може дозволити Мальдиви. Особливо весело виглядає, коли через Мальдиви ремствують волонтери, які (я добре це пам'ятаю) у 14-му, і 15-му постили фотки своїх відпусток у Трускавці, Туреччині, Болгарії, тощо.
Чому я, який у відпусці не був з 13-го року тоді не збурювався? Певно тому що ті волонтери - не президент, їм дорікати не можна, правда?
Що поробиш? Це життя. Кожному - своє. Хтось бачить результати поїздки президента до Німеччини і Туреччини і усвідомлює наскальки важливо це для країни. А у когось весь світогляд - Мальдиві.
І нестримка жага розкуркулювати.
