Так, ти програв.
Якщо ти читаєш це і думаєш, що це не про тебе – то саме про тебе.
Це ти сидиш вдома, п’єш каву, переконуєш себе, що твоя черга «ще не прийшла».
Це ти мовчиш, коли бачиш, як хтось краде, бо «а що я можу зробити?»
Це ти купуєш пільгове авто, поки хтось грузить 200-й свого побратима в чорний мішок.
Ми програли, бо кожен другий в цьому тексті – це ти.
Той, хто купив «інвалідність», бо «не я один такий».
Хто став «студентом», бо «війна – це не моє».
Хто ховається за бабусею, про яку забуде, як тільки небезпека мине.
Подивись у дзеркало. Це ж твоя зручна війна.
Чому програли?
• Бо ти задоволений.
У тебе є пиво, є зарплата, є спокій.
Ти переконуєш себе, що війна десь там, на Донбасі. А завтра бурят буде тут – і в тебе не буде навіть сміливості вийти на вулицю.
• Бо ти змінив «перемогу» на «мир».
Тобі страшно. Страшно, що доведеться йти. Страшно, що це буде не хтось інший, а ти.
• Бо ти мовчиш.
Коли хтось краде, коли хтось здає позиції, коли влада глуха й сліпа.
Мовчиш, бо тобі так зручніше.
Ми програли, бо боягузи.
Коли били по Охматдиту, ти не пішов мститись.
Ти написав пост про те, як важко і «невиносимо». Коли твій друг чи сусід пішов на фронт, ти подумав: «Добре, що не я».
Але тут головне не зупинятись. Уяви, що ти й далі живеш так. Що твоє дитя росте і бачить: батько здався. Що твої онуки будуть рабами, бо ти не встав з дивана.
Так, війна – це не тільки тих, хто на фронті.
Це тих, хто мовчить, коли все горить.
Це тих, хто вибирає страх замість боротьби.
Це тих, хто здався, перш ніж почати.
Ще є шанс.
Але чи готовий ти щось змінити?
Не для когось. Для себе. Для своїх дітей.
Бо якщо ні – вітаю, ти і є причина нашої поразки.
Dauði Frá Himinn
