Про Горбачова заведено писати і говорити як про великого демократа, ліберала, миротворця, руйнівника старої радянської системи, новатора, реформатора тощо.
Ніхто не має стільки нагород і премій включно з Нобелівською премією миру. Але...
Але насправді він має зовсім інше обличчя. Досі.
І дуже таємниче минуле. Почати з того, що ще у школі він отримав орден Трудового Червоного Прапора і його було прийнято кандидатом у члени КПРС, а у 30 років...
Утім, все це буде у книзі "ТАЄМНА ІСТОРІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ, автором якої маю честь бути і яку зараз готуємо до видання.
А поки про перша таємницю: Горбачов-комбайнер. І перший міф про Горбачова-комбайнера. Уривок з книжки. Тримайте, шановні любителі історії.
"У 17 років школяр Горбачов працював помічником комбайнера, за що отримав орден Трудового Червоного Прапора. Комбайнером був його батько, Сергій Андрійович Горбачов, який за свій трудовий подвиг отримав найвищу державну нагороду – орден Леніна.
Що ж такого героїчного зробили батько з сином? Під час жнив за 20 днів вони намолотили аж 8 тисяч 888 центнерів зерна. Майже 889 тонн. По 44,5 тонни на день. Ух…
У своїх спогадах про цю легендарну історію Михайло Сергійович оповідав, що в нього пальці не гнулися від мозолів, а через перенапруження кров носом йшла. Красиво. Проте кожен, хто має хоч якесь уявлення про сільське господарство, скаже вам, що історія героїчних здобутків батька з сином – як висловився один з критиків – «художній свист». І ось чому.
Працювали тато з сином на зернозбиральному комбайні «Сталінець-6». Це відомо з указу про нагородження. То було таке одоробло, що його тягав трактор. Гусеничний типу СТЗ-3. Зі швидкістю дуже неквапливого пішохода.
А ще комбайн ламався і потребував часу на ремонт. Хто працював у сільському господарстві знає – елементарна заміна ножа на жатці забирає чимало часу. А ще бувають негаразди з трактором і його теж треба ремонтувати.
Отож 44,5 тонни зерна на добу – це фантастика, особливо з огляду на тодішню врожайність. Накиньте ще 15% площі на втрати зерна при обмолоті, які цей комбайн мав. Трактору з причепленим до нього «Сталінцем», аби намолотити 8888 центнерів зерна, треба було обробити площі, які нині обробляють сучасні комбайни типу знаменитого американського «John Deere».
Ідемо далі. Помічник комбайнера – це робота насправді неважка. Його обов`язок – кілька разів на зміну покрутити штурвал соломонакопичувача та ще слідкувати за кількістю зерна в бункері. Плюс бути у комбайнера та тракториста «на побігеньках» - водички принести, маслянку подати або ключа 18х24.
Помічників комбайнерів «штурвальними» і називали. Так що звідки мозолі страшні на руках у юного Михайлика з’явилися – особисто для мене загадка. І ще. Не сам-один Горбачов штурвал в юності крутив - помічниками комбайнерів як правило хлопчаки-школярі й працювали.
От що дивно: батько та син орденоносці, герої «битви за врожай», знаменитості. Про них мали б знімати кінохроніку, друкувати їхні портрети в районних, крайових та навіть центральних газетах. Яка тема для пропаганди!
Але жодної світлини юного героя на тлі його комбайна знайти не виходить. Доводиться вірити на слово. Тракторист теж з цієї історії кудись подівся, бо він також мав отримати мінімум орден Леніна. Але про нього Михайло Сергійович чомусь узагалі у спогадах не згадує.
Ще одна дивина – цифра 8888 центнерів, намолочених Горбачовими, і невідомим трактористом. Особисто я не люблю таких «цікавих» чисел. А ви, люб’язний мій Читач?
Порівняймо Горбачових зі знаменитим (зараз не говоримо про те наскільки його досягнення реальні, а наскільки «дуті») Василем Синельниковим.
У 1950 році за 25 днів роботи (на 5 днів більше, ніж у Горбачових) на більш досконалій моделі «Сталінця-6» він намолотив 8333 центнери (на 50 тонн менше ніж у Горбачових) за що отримав звання Героя Соціалістичної Праці.
Це був настільки знаменитий «стаханівець», що його слава гриміла на увесь СРСР, він мав, крім геройської зірки, 4 ордени Леніна, орден Трудового Червоного Прапора та 5 медалей Виставки досягнень народного господарства.
Але виходить, що батько та син Горбачови «крутіші» за нього були, але геройських звань, передовиць в газетах і поїздок до Москви не удостоїлися.
Нікому не нав’язую своєї думки, але найімовірніше пояснення усіх цих чудасій одне: з Горбачових різними хитрими прийомами штучно ліпили передовиків. Як із Стаханова ліпили героя. Кожен район мусив мати таких. Подвиг їхній був «одноразовий». Ніколи Горбачови ні разом, ні окремо до таких професійних висот на відміну від Синельникова, не піднімалися й близько.
Пантелеймон Юхимович Гопкало, дідусь Михайла Сергійовича, ще у 1928 році вступив у партію, створював і очолював колгосп – один з перших, - і особисто брав участь у розкуркуленні та організації штучного голодомору.
У той час, коли Горбачови творили свій подвиг, він був у районі одним з партійних «авторитетів», очолював районний земельний відділ. Усе це, повторюся, до трудових звершень династії Горбачових та отримання ними найвищих державних нагород стосунку не має.
Далі пішла суцільна фантастика. Тут-таки старшокласника Михайла Горбачова приймають у кандидати у члени КПРС. І він вступає на юридичний факультет Московського державного університету поза конкурсом, як кавалер ордену.
Через 2 роки він стає повноправним членом партії, одночасно займаючись «комсомольською роботою». Отримує диплома з відзнакою, повертається «за розподіленням» на Ставропольщину, працювати у прокуратуру.
Та слідчого з нього не вийшло – вже через п’ять(!) днів він переходить на роботу на посаду, яка раптово виявилася вакантною. І не на абияку – одразу заступником завідувача відділом агітації та пропаганди Ставропольського крайкому ВЛКСМ. Півжиття можна було покласти, аби досягнути таких висот. А тут – через 5 днів після прибуття із Москви…
Далі – крутіше. Уже через рік він стає першим секретарем Ставропольського міськкому ВЛКСМ (у 25-річному віці), а ще через два роки другим, а потім і першим секретарем Ставропольського Крайкому ВЛКСМ. На той момент (1961 рік) йому було 30.
Якщо ми подивимося на подальшу кар’єру цієї людини і з огляду на її минуле, складається стійке враження, що чиясь невидима, але могутня рука, піднімала його владними щаблями. Чия?
Коли Горбачову виповнилося 39 років, його кандидатура розглядалася не предмет посади заступника голови КДБ, яким тоді керував Андропов, і з цього хтось робить висновок, що то саме Юрій Володимирович тягнув за чуба молодого прогресивного діяча. Але не все так просто…"
P.S.
А поки "Таємна історія Радянського Союзу" готується до видання, ви, друзі, можете отримати іншу книгу, автором якої маю честь бути: "ТАЄМНА ІСТОРІЯ МОСКОВІЇ у потртретах її володарів".
Цю та інші книги (автограф гарантовано) ви можете замовити за посиланням: http://pavlopraviy.blogspot.com/2019/03/blog-post_16.html
Електронні версії за символічну платню тут: https://pavlopraviy.blogspot.com/2018/10/blog-post.html...
