Росія, москва передусім, атакована сотнями українських дронів. Десь у підмосков’ї влучило у багатоповерхівку – зламали балкон; шеремет’єви-домодєдови припинили роботу, літаки сідають у рязанях-саранськах; спалили пару десятків авто на стоянці; наче влучили у нафтобазу… Воно, звісно, приємно українському серцеві. А коли включаєш мозок, починаєш рахувати гроші. Скільки це в доларо-гривнях; скільки БПЛа для фронту можна було б виготовити, скільки ворожої техніки й особового складу знищити?.. Мета будь-якої війни – знищення військової потужності противника.
Очевидно, що нинішньою неспокійною ніччю росіяни зобов’язані трьохстороннім перемовинам у СА. Напередодні ворог для демонстрації військових спроможностей здійняв у повітря радіолокаційний літак-розвідник, який перебував на приколі кілька місяців: він допомагає уточненню цілей на землі й його поява у небі зазвичай передує масованим ракетним ударам. В нас такого літака немає, ракет також. Вдарили тим що є.
У будь-якої діє є мотив, має бути мета. В даному випадку варіантів небагато: ураження ворожих цілей, вплив на психологічний стан населення країни-ворога та зміцнення бойового духу власної нації й нарешті вплив на учасників перемовин.
На стан російських кріпаків впливати безсенсово: там все вирішує цар. Кількагодинне припинення руху електричок на Москву й спалення нафтобази – таке собі воєнне досягнення. Українці, безумовно, радіють, не здогадуючись, що днями обов’язково прилетить у відповідь зі значно більшими втратами. Чи змінить це позиції сторін на перемовинах? Навряд. Розвідки працюють й доповідають про реальні результати атаки.
Головне питання: чи наблизить це укладення мирної угоди? Однозначно – ні. Росіяни неодмінно стрільнуть у відповідь з усією гордістю й потужністю. В Україні стане ще більше зруйнованих будинків й підстанцій, ще більше безхатченків, калік й загиблих. Повертаючись до початкового запитання: яка мета недешевої й небезпечної для нас атаки?...
Отут варто згадати дещо дивний візит Зеленського в СА. Так, він зустрівся із саудівським вождем, на якій «обговорили мир, полонених й інвестиції». Так, інвестиції – це актуально для країни в стані війни! Після скандалу в Овальному кабінеті Зеленський передбачувано перетворився на ізгоя. Й його поява в СА одночасно з початком переговорів, на які його не запросили, не випадкова. Інвестиції тут ні до чого. Напевно, він не довіряє оточенню й воліє все вирішувати як вміє - єдиноосібно, аби без нього бозна що не підписали.
Нажаль, наша державна машина настільки здеградувала, що здатна працювати лише в ручному режимі. Але тут важливо в чиїх руках знаходиться кермо. Й з огляду на попередні роки, ота «прокладка між кермом й колесами» неналежної якості. Звідусіль Зеленський бачить натяки на це, але самозакоханість не дозволяє тверезо оцінити ситуацію й якось виплутатися з тої халепи, в яку потрапив сам й затягнув країну. Тому нинішня масована атака на москву й околиці виглядає як супровід неочікуваного візиту нашого непроханого президента в СА – аби почухати его Найвеличнішого, довести його потужність й незламність. Виглядає доволі кумедно, на чому Зеленський знається. Але зараз не час комедій, а визначний момент виходу з війни.
