Україну - в НАТО!
Заява Джозефа Байдена у інтерв'ю CNN дещо привідкриває завісу таємності над результатами майбутнього саміту НАТО для України.
"Україна не готова до членства в НАТО зараз, у розпал війни. Серед членів Альянсу немає одностайності щодо прийняття України в НАТО зараз. Але Україні потрібно запропонувати раціональний шлях кваліфікації для вступу до НАТО. А поки Україна не в НАТО, США нададуть їй такі гарантії безпеки, як Ізраїлю",- сказав президент США.
Як ми говорили раніше, самміт НАТО має дати Україні відповідь на два питання:
1. Яким саме чином вона вступить до НАТО, і
2. Як саме союзники гарантуватимуть її безпеку / допомагатимуть її обороні на час до вступу.
Із заяви Байдена випливає, що відповідь на перше питання - це перелік "кваліфікацій" (умов), а на друге - так званий "ізраїльський сценарій".
Обидві відповіді потребують обговорення.
Щодо умов вступу до НАТО. Для України це питання не просто вирішене - воно вписане в Конституцію у лютому 2019 як обов'язок топ-посадовців держави.
Заява про "кваліфікації" означає, що союзники вирішили піти успішно випробуваним на безвізі шляхом. Визначається скінченний (!) перелік вимог, і після їх виконання запускається механізм вступу. Коли закінчиться "активна фаза" війни.
Під час здобуття безвізу таких умов було 144: від запровадження паспортів із біометричними даними до електронних декларацій для чиновників і політиків.
Україна зацікавлена, щоб і цього разу умови були сформульовані максимально конкретно. Бо досвід "7 пунктів фон дер Ляєн" щодо початку переговорів про вступ до ЄС показує: загальність формулювань веде до різночитань. Влада вже не раз звітувала про виконання усіх семи пунктів, а європейці готові зарахувати заледве два - і мають на то підстави.
Конкретність пунктів допоможе владі подолати спокуси воєнного і післявоєнного часу. Адже так хотілося б декому подовжити марафон, тримати незалежні телеканали в резервації, використовувати суди на власний розсуд, керувати правоохоронцями з офісу президента, цькувати опозицію, коли вона не може відповісти...
Усього цього треба буде позбутися. Бо "в НАТО вступають не армії, а країни" - це треба вивісити перед столом кожного посадовця в Україні.
Обов'язок кожного посадовця перед кожним Воїном - щоб Держава була гідна своєї Армії.
Ця сама логіка має працювати і у рамках "ізраїльського" сценарію гарантій безпеки для України.
Він означає, по суті, продовження надання Україні зброї, технологій і економічної допомоги мірою потреби.
Тут, так само, як і з умовами вступу, питання в деталях.
Складність такого сценарію в тому, що він залежить від майстерності України в його використанні. Тому, що опанував Ізраїль, доведеться навчитись українській владі. І нинішній, і наступній.
Перш за все - реальній єдності у формулюванні і реалізації задач безпеки і оборони. Залучення усіх українських політичних сил, експертів, громадянського суспільства. "Роботи вистачить усім": і сформулювати потребу, і донести її до союзників, і якнайкраще використати отриману допомогу в Україні. Той, хто спогорда відштовхує допомогу через нелюбов до певних прізвищ - шкодить країні.
Друге - абсолютна і безумовна прозорість усіх процедур залучення і використання як допомоги, так і внутрішніх ресурсів. Ніяких винятків із "Прозорро" для закупівель, у тому числі оборонних. "Косплей" радянських фільмів із вигуками "савєршенно сєкрєтно!" має відійти у минуле. А для справді критичних закритих закупівель є процедури парламентського контролю, перехресного нагляду спеціальних служб.
Третє - не за значенням, а за порядком викладення - зміна логіки ставлення до власної економіки. Це - не "гусак, якого треба общипувати". Це - творець могутності України.
Має бути запроваджена чітка формула оцінки змін у законодавстві:
- Податкові, митні чи адміністративні процедури спрощуються чи ускладнюються?
- Регулювання стає прогнозованим?
- Вкладати інвестиції стає легше, безпечніше і надійніше?
Якщо відповідь на ці питання "Так"- проект проходить. "Ні"- до с..мітника.
Ми в Європейська Солідарність саме так формуємо позицію щодо фінансово-економічних проектів. Ця проста формула мала б стати на озброєння в цілому в країні.
Нам не обійтися без інвестицій, імпорту технологій, спільних проектів і виробництв. Тут перед нами досвід Ізраїлю, Південної Кореї, Туреччини та наших сусідів у Центральній Європі, як використати співпрацю на користь країні.
Пропонований нам шлях - не найлегший.
Але треба відзначити: успіх на ньому щонайбільше залежить від нас.
...
"І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя".
Ці рядки Лесі Українки часто наводять для ілюстрації розпачу від втрачених Україною шансів. Цього разу шанс на успіх величезний. У Ізраїлю - вийшло свій шанс реалізувати. І наш обов'язок - скористатись таки своїм.
І далі ж буде...
