Справжні мотивації тих, хто іде на місцеві вибори.
Мотивації мерів зрозумілі. Провести себе, провести своїх людей побільше.
Бажано – створити монобільшість у міській раді. В гіршому випадку – засунути союзникам когось із своїх. Наприклад Кернес може заслати козачків через ОПЗЖ.
Ідеологічно близький проект, а шо?
Ще гірший варіант, це з кимось блокуватися. Це так собі. Бо треба віддавати 2-3 посади замів, давати союзникам по коаліції підряди і другі пєчєньки.
Є категорії людей, які йдуть, щоб підсилити впливи на місцях. Щоб свої люди розсілися мінімум депутатами в обласному центрі, великих громадах. Ну і пару тройку мерів щоб або зовсім своїх, або дружніх.
От класика жанру (якщо без мерських партій) «Наш край», «За майбутнє» чи блок «Черкащани». Тут взагалі об’єдналися кілька місцевих тузів. Відкрите акціонерне товариство.
Так починається феодалізація країни. А у Кремлі думають і про федералізацію.
Самі далекоглядніші – викупають франшизи у великих партій. Або впевнено вливаються, приносячи в партію найцінніші ресурси: власну впізнаваність або гроші.
Купуєте ви обласну організацію «Батьківщина». Чи стаєте фронтменом партії ОПЗЖ.
Виключно для того, щоб потім конвертувати це все у можливості на майбутніх парламентських виборах.
Мсіцевим князькам раніше було простіше. От тримаєте ви округ як вотчину. Там без вас і дитину не вихрестять. І сторожем на роботу в бюджетну організацію не візьмуть.
Але от біда. Тепер округ – надзвичайно великий – на цілу область.
От взяти мого земляка – Андрія Деркача. Того, що вже і у Штатах усіх піддостав.
Раніше він окучував свій округ у Сумській області.
Лише один із шести округів.
А тепер – на наступних парламентських виборах треба:
- Вгадати з якою партією рухатися
- Бути популярним на своїй території.
Тобто, для Деркача: або розвивати свою партію «Наш край», щоб вона пройшла 5% бар’єр. Для цього і запустили її по всій Україні (теж саме із «За майбахом»). Або проситися в список великої партії (парламентської). Але вас туди візьмуть виключно в тому випадку, якщо ви покажете і ваш рейтинг. І здасте гроші в общак. І щоб зашкварів було поменше.
От із цим у Андрія Леонідовича погано.
Воно, начеб-то і навідкладував з мізерної депутатської зарплати за нелегке трудове життя на 105 місце серед багачів в Україні. Тобто гроші є. І рейтинг якийся на півночі області є, бо все схвачено.
Але так, щоб усю область окучить – тут важко.
А ще непотрібен нікому чувак, який із самим Держдепом залупився.
Навіть ОПЗЖ не схоче заморочуватись із спаленим розвідником. Крику ж буде.
Знову ж, інші на перші ролі в області претендують.
Вобщем, так собі парламентські перспективи. Треба розвивати свій проект. А тут електоральна карта України – що не вибори – то новий раскладєц.
Сьогодні ти хазяїн життя, а завтра тебе фотограф щолбаном збиває. Спитайте у Богуслаєва.
Але, якщо без іронії – усі на цих виборах помітно напряглися. Бо на відміну від виборців, які то за розумних, то за красивих – дивляться на кілька кроків уперед.
І хоч виборчий кодекс і не ідеальний – він все ж дає надію на зміни.
І колись будуть потрібні не скільки нові технології розводу пєзантів, скільки нові ідеї.
