Як тільки чуєш від людини «а от в савєцком союзе ковбаса була по 2,20 й все по ГОСТу», одразу розумієш, перед тобою гомо-советікус звичайний, тому не хочеш ні розмовляти, ні доводити, ні вислуховувати. Ще якось зрозуміло, коли людина дійсно народилася та зросла у тому світі вічного майбутнього, а коли це починає казати людина, що ніколи отого й не бачила, тут взагалі ступор. Ні, звісно ти розумієш, що оце ностальгічне «по 2,20 та ГОСТ» молода людина взяла з розповідей батьків-бабусь на кухні — це називається імпринтинг, отримання знань від батьків — але якось все одно гидко й страшно, бо ж навколо стільки смачного та цікавого, а людина живе симулякром, мрією про минуле, бо хтось їй сказав, що воно найкраще.
Я завжди питаю ностальгувальників, скільки у срср було сортів ковбаси, скільки можна було купити, як порівняти смак «за 2,20» й «2,50» чи були ще якісь ціни. Це чомусь їм не подобається. Дивно. Дивно ж бо ти знаєш відповідь, як й вони самі, але оце життя у симулякрі їм до вподоби, то коли ставиш незручне для них питання, одразу викликаєш ненависть, бо ж посягнула на святе, на гарний рожевий світ, який вони собі вигадали.
Для мене фрази «по совєцькому ГОСТу» та «ковбаса по 2,20» це прояв не тільки людської дурості, а прояв війни. Бо самі ці люди, що казали цю фразу та носилися з ідеєю повернення світу у часи «розвинутого комунізму», привели до нас війну, стали фундаментом російської пропаганди та окупації.
У 2014-му році на Донбасі й тільки й чула ці мрії, «вот освободит нас россия и снова будет много вкусного, настоящего, хоть поедим нормально, колбаса по 2,20, по ГОСТу».
Я питала чи продається на самій росії ця чудова ковбаса по чудовій ціні. Знову агресія. Знали ж, що ні, але чомусь вмовляли себе, що ось на росії немає, а на Донбасі буде. Прямо так й казали, що «да, у нас будет именно так, потому что путин все для нас сделает, зачеь ему для россиян что-то делать, у них и так все есть».
Коли в нас на Луганщині почалась російська окупація тихо зникли українські продукти. Почали завозити продукти з росії, зокрема з Ростовської області, бо це ж найближчі до нас оптові бази й торгівельні точки.
Боже, як раділи мої сусіди по вулиці Нахімова, що у місті Свердловськ, Луганської області. Стільки щастя в них було, коли купляли щось виготовлене у росії. Кожен раз «вот, хоть поедим нормально, в россии все бдя людей, все натуральное, все по ГОСТу».
Я якось не витримала й погуглила про ГОСТ, продукції харчування, що виготовлюють на росії й заклякла, бо кожне повідомлення з новин, це було виявлення неякісної продукції, яка була шкідлива та небезпечна для здоров’я людини.
Якщо зробити аналіз продуктів харчування, що виготовляються на росії, можна зробити дивний висновок, усі виробництва на росії захоплені масонами-іноплянетянами-рептілоїдами- агентами госдепу-ворогами радянської влади… я не знаю усіх ворогів росії, я це вибрала найпопулярніших. Так от, усі ці вороги росії захопили усі російські виробництва продуктів харчування та медикаментів та виготовляють небезпечні, страшні, жахливі продукти та сфальсифіковані ліки-пустишки, щоб знищити росію, щоб росіяни хворіли та вмирали, чим швидше й більше, тим краще.
Бо уся стрічка про ліки та продукти, це «обнатужили фальсификат», «обнаружилы опасные канцерогены», «обнатужили антибиотики», «продукты и производство не соответствуют санитарным и техническим нормам»… А де ж той ГОСТ та натуральне? — а немає.
Таке враження, що росіяни виготовляють їжу для якихось істот, а не для людей, бо в нас на селі таким погидують свиней годувати.
Неповага до людини, знецінення людини, це ось й є той самий ГОСТ, що пропаганду вали в срср: «воруй, бадяж, люди не свиньи, все поедят».
До речі, оцю дивну фразу, «люди не свині, усе поїдять», я почула саме від росіян. Тобто виготовлення харчового лайна, це усвідомлене, це людина розуміє, що вона робить й до чого це призведе.
Саме так готували у часи срср. Для еліти, членів партії, влади, силовиків були продукти елітні ланки, що продавали «з під поли», по блату, по картках та спецперепусткам. Для іншої частини населення, «третий сорт-не брак», то ота улюблена ковбаса по 2,20, то був третій сорт, не брак, бюджетна лінія для робітничого класу, а еліти їли сиров’ялену, копчену, конячу, свинячу, буженінку, оленінку. Рябчиків та ананаси теж подавали виключно у рестораціях та з-під поли.
Усе це знають ті, хто жив у часи срср, але чомусь ховають правду від себе. Я не знаю чому. Це, як хвороба. Але знаю, бо бачила, як змінювалась риторика вчорашніх лугандонців, що посиділи на «самом вкусном натуральном, российском, гостовском». В ОРДЛО почали правдами та не правдами ввозити продукти та ліки українських виробників.
Тоді ж була Станиця «під окупацією укро-хунти», ото туди й перся нарід бамбасу, вільний від хунти та госдепу, пер зі Станиці сумки, на мосту працювала ціла команда з візочками, що за гроші тягала сумки та візки з крамом.
Усі соцмережі ОРДЛО були забиті оголошеннями «привезу лекарства и продукты из Украины».
Але у розмові ці ж люди, що перли сумками ліки та продукти з «хунто Украины» в «свободный Донбасс», мружили очі «у нас все вкусное, натуральное, советское, по госту».
Брехали собі, брехали людям, як нормальна радянська людина, бо це вбито у геном радянської людини, брехати та встановлювати подвійні стандарти, цей сорт для партії, цей для народу, але ми усі живемо рівні.
Що ж, як-то кажуть, бачили очі, що брали, їжте, хоч повилазьте». Зараз у ОРДЛО багато пишуть про низьку якість російських продуктів харчування, а що саме цікаве, то ростовські, курські, белгородські сайти дуже часто публікують ностальжі за українськими продуктами, описують свої гастро-тури до України, як їздили до українців по смачне масло, сало, олію, ковбасу, цукерки, бо на росії такого не купиш.
