Мурахи все щось тягнули - туди, до шквалу вогню.
А повз, ломився крізь хащі і геть лісовий народ.
Мурахи не мали часу на роздум і маячню,
Не мали сумнівів, страху,
обмежень і перешкод.
Бо там, у жерлі пожежі, що жадібно жерла ліс,
На димній лінії зіткнення полум’я і життя,
Мурашник тримався, твердо, як камінь, що в землю вріс,
Останній форпост, надія, родина і укриття.
А ті, хто майже собою уперто стримував жар,
Стояти мали, допоки не хлине небо дощем.
І перли в вогонь мурахи, мов
комарі на ліхтар,
Скарби тягнули на спинах, а потім ще, і іще.
Бо знали, що разом б’єшся – разом і пронесе,
Бо можеш тягнути більше, ніж звичне «що Бог дає».
Про
те, що буде з тобою, і як воно буде все,
Подумаєш завтра. Може. А поки віддай своє.
Завжди бракувало часу, того що можеш, і сил.
Але ж бо – злість і надія лишали все
осторонь.
Мурахи згорали маршрутом «із тилу – у пекло - в тил».<
Проте мурашник тримався. І вже відступав вогонь.
А трохи-но дим розтанув, з’явилися втікачі.
Спитали, - «Агов, ну що тут? І нащо воно було?»
«Ти ж бачиш, - мурашник цілий. Нормально. Тримай ключі».
«А що такий обгорілий?» - «Та, трохи не повезло.»
Разом із тими, хто з полум’я вигриз єдиний світ,
Кануть у натовп. Допоки, не запанує страх.
Над мурашником небо. Краплі зірок, як піт -
Божевільних , втомлених,
добрих, святих мурах…
Дякую вам, волонтери. Дякую вам, янголи фронту.
Те що ви зробили и робите - не вкладається в звичайну логіку.
Це з вищих сфер.
Картина Beata Kurkul
Для мене це дуже влучний символ - волонтерський бус на фронтовій дорозі. І де її кінець - невідомо.
