21 березня 2011р. в під`їзді власного будинку було жорстоко та зухвало вбито київського суддю Сергія Зубкова. Правоохоронні органи, як на диво, спрацювали блискавично і уже 22-го підозрюваних було заарештовано. Ними, по версії слідства, виявились Дмитро та Сергій Павліченки – батько та син. Мотив – помста. Адже раніше саме суддя Зубков позбавив сім`ю Павліченків нерухомості на користь сумнозвісної компанії «Гоойоорд Б.В.», що займалась викупом квартир в центрі столиці та була причетна до численних махінацій на цій ниві.
Звісно, Зубков аж ніяк не був ангелом. Його судові рішення частенько мали присмак скандальності та упередженості. Особливо було чимало ворогів серед київських забудовників. Але вина пала саме на Павліченків, які до цього кілька місяців поспіль намагались в законний спосіб повернути втрачену нерухомість, активно підключали ЗМІ та публічно звинувачували суддю в неправомірних діях. На місці злочину зненацька виявили старе взуття та одяг Дмитра Павліченка. Усі ж бо знають, що убивці завжди носять із собою якісь особисті речі та неодмінно залишають їх біля жертви. А у власних автомобілях, що обшукуються без понятих, злочинці завжди зберігають кулі, «схожі» на ті, якими було вбито суддю. А так як навіть свідки злочину не спромоглись упізнати у Павліченках вбивць, то справедливий вирок не забарився: Дмитро отримав довічне, а його син Сергій – 13 років ув`язнення.
Брутальний присуд шокував усіх та став «чорною міткою», вироком українській судовій системі. Українці раптом зрозуміли – правосуддя вмерло. «Справа Павліченків» стала своєрідним діагнозом загниваючому режиму Януковича. А багатотисячні акції від Сходу до Заходу в підтримку засуджених – одними із перших тривожних передмайданних дзвіночків для одурівшої від безкарності кримінальної влади. Та хіба ж настаящі хазяєва жизні на подібні дзвіночки звертають увагу? Не смєшитє маі залатиє батони!
Натомість, розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета є прикладом просто бездоганної та суперпрофесійної роботи української правоохоронної системи. Адже, практично без доказів, із взятими зі стелі експертизами, із явно змонтованими телефонними розмовами, не реагуючи на алібі й аргументи захисту та постійно змінюючи версії, слідство абсолютно безпомилково вказало на випадкових людей, яких тут же затримало та впевнено оголосило вбивцями. Ними виявились якийсь доброволець та аматор-музикантішка Антоненко-Riffmaster, жодна пісня якого навіть для КВНа не підходить, бо не смішна. Нєкій дитячий лікар-кардіолог Юлія Кузьменко, що довго приховувала свою патологічну неприязнь до Шеремета, рятуючи життя невинним маленьким пацієнтам. Та військовий медик Яна Дугарь, яка могла просто сидіти вдома та ростити дітей. Так нє, поперлась, якогось чорта, в те АТО. Воно ото їй нада, вєліковозрастній здоровій дівасі?
Таке майстерне розкриття вбивства журналіста доводить, що це не якесь там хухри-мухри і точно не хрінь собача (чуть не написав «рот»). Адже брифінг по цій справі відвідали найвеличніший президент зі своїм найкращим міністром особисто. Стрибаючи від щастя та випромінюючи впевненість обоє радісно оголосили, що «злочин розкрито». Звичайно ж, їхня присутність на тому брифінгу – це ніякий не тиск на слідство, а є, навіть, підтвердженням незаангажованості цих порядних та дуже поважних осіб. Тому всі оті масові акції на підтримку підозрюваних – це ніяке не «народне» обурення і зовсім не прозорий натяк на майбутній Майдан. А це просто приватна ініціатива нєкатарих політичних лузерів, що постійно вставляють палки в колеса та мріють повернутись назад до державного корита, тварі.
…27 червня 2013-го року невеличкий райцентр Врадіївку сколихнула новина про звіряче зґвалтування та побиття місцевими правоохоронцями молодої дівчини, яка чудом вижила та назвала імена злочинців. Це був не перший випадок – за кілька років до цього в містечку було зґвалтовано та вбито 15-річну школярку. Що це зробили ті ж самі мєнти – не сумнівався ніхто. Вершиною безкарності та нахабства стало, коли головний підозрюваний у злочині спокійно прийшов на базар купити малинки. Через годину істота уже ховалась у райвідділку, який місцеві мешканці намагались взяти штурмом. Облога та силові протистояння, за якими слідкувала вся Україна, тривали кілька днів. Українці тоді чітко усвідомили – правоохоронці не лише не захистять, але й при нагоді покалічать та уб`ють. Режим Януковича не зробив із цих подій жодних висновків. А Врадіївка стала такою собі прелюдією та репетицією Майдану. Монополію на насилля владою було остаточно втрачено.
Натомість, коли сьогодні поліцейський когось ґвалтує чи убиває, то йому обов`язково оголошують догану, звільняють, тимчасово арештовують, а потім тихцем відпускають під особисті зобов`язання чи домашній арешт. Доказано вбивством хлопчика в Переяславі та Кагарликом. І це дійсно є неймовірним досягненням реформованих правоохоронних органів. Тому нема чого тут зубоскалити й хіхікати, бо це ніяка не чортівня – а це ціле Міністерство Внутрішніх Справ. І той факт, що штурми райвідділків сьогодні відсутні, якраз і підтверджує всенародну підтримку влади та її ефективного курсу. Не біснуйтесь, парахаботіки – ніякого Майдану більше ніколи не буде! Ідіть к чорту! Він якраз на роботі зараз))
…22 березня 2013-го року пам`ятають усі без винятку кияни. Саме в цей день столицю накрив циклон й місто було поховане ніколи не баченим до цього сніговим шаром. Десятки тисяч транспортних засобів застрягли просто на дорогах. Сотні тисяч киян не змогли добратись додому, на роботу, тощо. Вгадаєте, як відреагувала на стихію влада крєпких хазяйсвєнніков? Уряд Азарова впав у ступор, а Янукович взяв і просто пропав. Кияни, натомість, перевели подих, почухали потилиці і… почали самоорганізовуватись в соцмережах. У кожному районі стали чергувати рятувальні бригади на дорогих позашляховиках, кафе і ресторани організували безкоштовну доставку гарячих напоїв, в офісах та магазинах облаштовували пункти обігріву, медики на волонтерських засадах надавали першу допомогу при переохолодженні і т.д. А що влада? Вона в ці дні не лише втратила підтримку в Києві, але й остаточно дала зрозуміти українцям, що у випадку якоїсь катастрофи вони будуть кинуті напризволяще. Кияни це собі відмітили і пригадали набуті навички самоорганізації уже в листопаді.
Разюче на цьому фоні відрізняється теперішні українські можновладці. Адже, коли раптово прийшла небезпека – епідемія коронавірусу, вони не лише дозволили українцям самоорганізовуватись для забезпечення лікарень ліками, засобами захисту й апаратами ШВЛ. Вони й самі завзято взялись за роботу. Влаштували яскравий перформанс в Санжарах. Активно порозпродували склади із захисним й медичним приладдям за кордон. Гуртом зустрічали українську гордість, літак Ан-225 «Мрію», із товарами для «Епіцентру», аби поселфитись на його фоні. Фактично призупинили придуркуватими епідеміологічними заходами українську економіку. Під шумок вивезли з країни стратегічні запаси зерна, тощо. Хто іще з українських президентів зможе похвалитись такою нечуваною результативністю, а? От що означає молодість, енергія, почуття гумору та справжня бізнес хватка. Таких ніколи не залякати якимись смішними та ілюзорними Майданами!
…5 серпня 2011 року прямо в залі суду було заарештовано, а згодом засуджено до 7 років ув`язнення, лідера тодішньої опозиції Юлію Тимошенко. Таким чином за допомогою політичних репресій Янукович не лише прибирав з дороги свого одвічного опонента та суперницю. Але й сповна помстився за образи, які нанесла йому гостра на язик помаранчева принцеса. За всі оті «зека – геть!» та «зека – на нари!». Подейкують, що у нього був, навіть, доступ до веб-камери, яка дозволяла цілодобово спостерігати за Тимошенко в місці відбування покарання. А поки він таким чином розважався, українці опам`ятались та стали гуртуватись навколо якої не якої, але все таки опозиції. Це дозволило майбутній Майдан зробити організованим та керованим й мати своїх представників у Парламенті.
Але нинішні десятки судових впроваджень щодо Петра Порошенка – всі вони не мають жодного відношення до політичних переслідувань. Адже всі українці і так на 100% знають, що Порошенко шоколадний барига, мародер та наживається на війні. Це не треба нікому доводити, бо кожен щирий українець ще з пелюшок мріє, щоб клятий Порошенко збіднів у 81 раз та, нарешті, сів за ґрати за свої криваві злочини. Особливо, за те, що завозив в Україну картини, призначив якогось там заступника, заборонив «Свати» та наважився, негідник, чинити опір російській агресії. І бажано, щоб сів він довічно. Бо у Найвеличнішого уже істерика на цьому ґрунті.
Але хитрий та обачливий барига не лише постійно вислизає із рук української Феміди. Він нахабно дозволяє собі постійно обіжати Найвидатнішого. Адже Сонцесяйний ніколи кривого слова про цього Порошенка не сказав. Хіба що у сценічних номерах «Кварталу» зображував тупим, жадібним, ненажерливим та вічно п`яним. Ну, іще один раз «похоронив». Але то все мєлочі, в порівнянні із душевними муками та тєрзаніями Лунолікого. Бо вам, нікчемним нічтожествам, нє панять, що таке вєлікає іскуство юмара, а не якесь там політичне ля-ля-тапаля.
Тому усі ці багатосерійні мітинги, проплачені підлим Порошенком, усі ці клоунади в стилі Пояркова не зможуть обдурити простого українця. Не зможуть відволікти його дешевими сценами чи лицемірними гаслами від споглядання «1+1» та «Кварталу 95». Так що зарубайте собі на носі: ніякого Майдану не буде! Бо наш народ мудрий і ніколи не вірив дешевим політичним серіалам та різним клоунам!
