Три роки тому Андрій Портнов вирішив захистити своє добре ім'я від підозр у роботі на Росію та подав позов до Печерського суду проти Петра Порошенка. Багато хто вже на цьому місці зрозумів, чому це була погана ідея. Для решти розповім докладніше. Тим більше, що сьогодні мало відбутися, але не відбулося засідання у цій справі.
Перша причина, чому подавати цей позов було поганою ідеєю – якщо вас насправді турбує ваша репутація, то ви не можете не розуміти, що ходити по Києву і говорити всім «Я не русский шпион, потому что так решил Печерский суд» навряд чи цій репутації допоможе. Тим більше, що хоча Печерський і Київський апеляційний суд дійсно швидко ухвалили рішення на користь Портнова, Верховний суд у касації їх скасував і повернув все на нове коло.
Друга причина полягає в тому, що є репутації міцні, заслужені, яким вже нічого не може пошкодити. Репутація Портнова з точки зору його взаємин із Росією та з її антиукраїнською повісткою складається не з того, що про нього сказав Порошенко чи хтось ще, а з того, що він сам говорив і робив упродовж багатьох років. Це і боротьба проти шкільних підручників, написаних у неросійській парадигмі, і судове блокування перейменувань вулиць на честь бійців УПА, і потрапляння під міжнародні санкції США, та багато чого ще, що відбувалося вже після 2019 року. Ця репутація тверда і навряд чи можна з нею щось зробити, хоч у Печерському суді, хоч на Страшному.
Заступник голови адміністрації Януковича Андрій Портнов виїхав з України в лютому 2014 року, повернувся 19 травня 2019 року. 20 травня відбулася інавгурація президента Зеленського, а 21 ДБР зареєструвало за заявою Портнова кримінальне провадження про «Інцидент у Керченської протоці». У рамках цього провадження ДБР розслідувало версію, що обстріл українських кораблів та захоплення їх екіпажів у листопаді 2018 року було не актом агресії з боку Росії, а військовою провокацією злочинного режиму Порошенка. Через загадковий збіг, а зовсім не тому, що Портнов відпрацьовував чиєсь замовлення, цієї ж версії дотримувалися і самі росіяни. Їхній лисий представник в ООН Небензя радісно цитував матеріали справи («Ось дивіться, сама Україна вважає, що все було не так»). Цей маневр ДБР міг коштувати програшу позову у Міжнародному трибуналі ООН з морського права, Росія кілька разів намагалася використати його для затягування суду (тільки минулого тижня судом у Гаазі було ухвалено одне із проміжних рішень щодо юрисдикції на користь України). Зараз може здатися, що на тлі гарячої фази війни ті старі позови вже втратили актуальність, але насправді вони дуже важливі, у тому числі як база для майбутніх процесів для стягнення з Москви воєнних компенсацій за те, що відбувається прямо зараз.
Тим часом Портнов все літо і всю осінь 2019 року активно писав у свій телеграм-канал, анонсуючи виклики Порошенка на допити з усіх нових справ, відкритих ДБР за його заявами. Спільним у цих справ, окрім прізвища Порошенка, були дві обставини. По-перше, Портнов завжди дізнавався та публікував новини про плани слідства раніше за всіх, включаючи прес-службу ДБР. По-друге, майже всі вони, окрім суто кримінальних, мали б мати довготривалі політичні наслідки (розворот судової реформи, удар по оборонній промисловості тощо).
Багато в кого (в Петра Порошенка, зокрема) тоді склалося враження, що Портновим, окрім особистої неприязні до п'ятого президента, рухають ще й конкретні російські інтереси. Але сам Портнов вважав (або вдавав що вважає) припущення про його зв'язок з Росіею такими, що шкодять його репутації. І це повертає нас до того, з чого я почав.
3-го червня, як повідомляють ЗМІ, Андрій Портнов виїхав до Угорщини. Засідання суду за його позовом 14 липня не відбулося, адвокати Портнова подали клопотання про його відкладення у зв'язку з війною. Сам по собі цей позов не надто важливий, але для нас це вдалий привід нагадати, що сьогоднішні сюжети з «вугільною справою», Медведчуком та нафтовою трубою – пряме продовження того, що робив Портнов з травня 2019 року. Не змінилися ні головні дійові особи, ні риторика. Татаров і Смирнов, як і раніше, на своїх посадах у ОП. На всі запитання «А ви впевнені, що ця нова кримінальна справа – не переслідування опозиції?» ми чуємо такі ж браві відповіді «Жодного політичного переслідування, у нас є всі докази. Минулого і позаминулого разу в нас щось пішло не так, але цього разу вже точно. У крайньому випадку наступного». Портнов хороша емблема цієї ситуації, але не в ньому справа зараз, і з самого початку теж не була в ньому
