Знаєте, мене часто називають песимістом.
Хоча насправді я притримуюсь позиції, що можна вірити в краще, але завжди бути готовим до найгіршого сценарію.
Бо ще до повномасштабного вторгнення одна з економічних тем, яка мене завжди цікавила, це були економічні кризи. Доречі, по цій темі я захистив свою дипломну роботу і мені навіть пропонували писати по ній десертацію. Тому темою я володію досить непогано.
Так чому я згадав про кризи?
Вартість будь-яких активів формується на ОЧІКУВАННІ МАЙБУТНЬОГО. Тих самих доходів, які буде генерувати цей актив, наприклад прибуток на акцію компаніі.
І об’єктивно ніхто не може чітко спрогнозувати як буде розвиватись в майбутньому та сама компанія.
Ні, звичайно, є певна аналітика - від примітивної екстраполяції результатів минулого на майбутнє, яке може прикриватись різними красивими методами математичногого моделювання та фінансового аналізу). І закінчуючи глибоким аналізом факторів, які можуть вплинути на вартість активу: продуктів компанії, якості та ефективності витрат на дослідження та розробки, постачальників та контракти компанії з клієнтами, вміння знаходити та втримувати сильних фахівців та навіть думки конкурентів про компанію, її стратегію, поведінку.
Однак жодна на аналітика не дасть вам чіткої відповіді, якою буде ціна активу в майбутньому. Аналітика може лише показати орієнтири, деякі з яких доречі теж можуть бути хибними.
Прогнозування ж ціни активу на підставі данних цієї аналітики це вже чисто психологічний фактор «вірю-не вірю». Якщо інвестор оптиміст, то він повірить в гарні перспективи. Якщо ж песиміст, то ні.
І всі кризи починаються по одному й тому самому сценарію - оптимісти переоцінюють вартість активу і своїми операціями розганяють цю ціну вище ринковоі вартості, що приводить до появи бульбашки. Коли ж ажіотаж спадає через високі ціни активу, то ціна обвалюється і так починаються кризи) звичайно це дуже спрощено, бо криза провокує ефект доміно в економіці. Але маю на увазі, що головною причиною початку всіх криз є НАДМІРНИЙ ОПТИМІЗМ.
І нажаль дуже схожу поведінкову реакцію я спостерігаю в нашому суспільстві щодо перебігу та результатів війни. Гірше того, вся ця поведінкова реакція не підкріплена взагалі ніяким аналітичним підґрунтям. Звичайно, для повноцінної аналітики в офіційній площині дуже замало даних, але їх більш ніж достатньо щоб розуміти ситуацію в цілому.
І одне діло, коли простий народ хоче в щось вірити. А зовсім інше, коли ця поверхнева оцінка є домінуючою у верхівках влади, що в свою чергу приводить до запізнілих та неправильних управлінських рішень…
