У мене будинок повністю на електриці, і ТЕЦ близько. Будинок танцював з кожним вибухом. Ми сиділи без світла в мороз, періодично без зв'язку. Внаслідок багатьох місяців бомбардувань власної генерації в моєму місті немає. Принаймні ось допоки не почали щось встановлювати цим літом, подароване союзниками. За ці більше ніж півроку у нас не було перекриття містянами доріг з якимись вимогами, доречі. Звук генераторів півроку - це вже щось таке звичне, з чого не робиш трагедію.
Вчора було п'ять прильотів. А у нас крутезний зоопарк європейського рівня. І хочеться, але ж вже думаєш - п'ять прильотів. Чи варто?
Похід в кінотеатр відтерміновується, в той, який був обраний і куплені білети - бо в російських соцмережах пройшла погроза, що його будуть в цей день бомбити. ТРЦ закрили, вулиці перекрила поліція, район завмер. Нічого, це дрібниці, якщо що. Подумаєш - кінотеатр, зоопарк... Вчора у відділі великого супермаркету зненацька опинилася в суцільній темряві. Поки супермаркет переналаштовувався на роботу генератора, бо вимкнули світло. Та дрібниці. З холодильника на днях довелося викинути частину продуктів, але це теж переживемо.
Живемо перебіжками. Десь вибухнуло, забігли кудись, якщо є можливість, потім поїхали/пішли далі. Робота робиться швидко.
Коли у нас було відсутнє вуличне освітлення (скільки його не було, вже не пам'ятаю, рік? Два?), ми ходили з ліхтариками по вулицях ввечері - я думала, що майже вся країна так живе. А потім побачила відео, де на вулицях ілюмінація, та працюють ресторани, залиті світлом. В цей самий час, коли ми сиділи в темряві. У нас сусіди один одному стукали у вікна, щоб вимкнули лампочки в кімнатах, бо російським літакам видно орієнтири міста - і мені дійсно здавалося, що так живе чи не вся країна.
Так само здивувалася, коли виявилося, що школи зачинені не всюди. Наївна, так?) Ми третій рік без шкіл. Повітряні тривоги по 20 годин без перерви, час від часу. Я наївно думала , що ми всі проходимо через схожі випробування. Десь менше, десь більше. Але той, хто пройшов - "спартанець", не робить проблему з нічого, так?
Останніми днями вражена прочитаною новиною: зведена група з двох підрозділів, знаходячись в повному оточенні, 70 діб стояла в обороні по колу, поки наші бійці пробивали до них дорогу. 70 діб хлопці отримували їжу та воду лише з дронів. Повне оточення, разом з пораненими, зараз нарешті вийшли на ротацію, шлях до них пробили, позиції втримали. Ого-го спартанці - правда ж? 225 ОШБ та 223 батальон 126 бригади ТРО.
І тут сьогодні вранці читаю, як "Львівські круасани" виправдовуються перед відвідувачами за те, що у них льоду немає в напоях. Бо є такі люди, як виходить, для яких порядок денний - відсутність належного сервісу. Відсутність якихось послуг, товарів, можливостей. У них - незручності. "Якщо ви не можете забезпечити належний сервіс - то годуєте нас, як бидло, відмовками", - пишуть.
Та ви ох... їли, якщо чесно.
P.s. О, боже, допис не про Львів. "Львівські круасани" - по всій Україні. Я не знаю, відвідувачів якого міста вони мали на увазі.
Будь ласка, не перекрутіть сенс.
