На мою думку, наявність професійних військових у нашій владі, і навіть на чолі нашої країни нам дала би:
- бюджет, направлений на оборону, а не на єдиний телемарафон чи шоу членів Кварталу 95;
- мої щирі сподівання на відсутність чи принаймні зменшення балагану в сесійній залі, де до доповідачів повертаються спинами;
- розвиток нашої оборонної промисловості, а не менш потрібних нам в цей час пріоритетів;
- чітке стратегічне мислення влади замість самопіару та дилетантського підходу до управління державою;
- військові завжди орієнтуються на найгірший результат, беручи до уваги геть усі варіанти розвитку подій. А значить з немаленькою вірогідністю ми могли би бути більш готовими до військовий дій;
- виведення поваги до військових, до армії на нову сходинку, запровадження на державному рівні пріоритетів і шанування тих, хто ці пріоритети забезпечує;
- більше почуття себе, нас в безпеці. Почуття нас захищеними;
- наявність у влади базових знань по виконанню своїх прямих обов'язків, або як мінімум реальний бойовий досвід керуючих. Це все ж таки більше потрібно сучасній Україні, ніж досвід проведення весільних заходів, чи досвід висміювання на великих сценах шляху України до Євросоюзу;
- ... Доповніть ваші варіанти.
Розумієте, в ситуації війни, і надалі наявності скаженого сусіда на наших кордонах, навіть після Путіна, ми вже ніколи не маємо права на шашлики замість побудови фортифікаційних споруд.
На шашлики маємо, а ЗАМІСТЬ оборони - ні в якому разі. Наші життя не безкінечні, щоб ними затикати діри в помилках влади. Тисячі втрачених життів Херсонщини, Харківщини, Сумщини, Київщини і інших регіонів більш властиво цінувати військовим, аніж тим, хто не бере на себе ніяких зобов'язань, навіть якщо вони й існують юридично. Просто є люди, які бикують. І їм ті зобов'язання ні про що не говорять.
А серед військових яка не яка, а дисципліна.
