Мабуть, я в житті задаю забагато запитань. І тоді, коли покійна бабуся намагалася привчити мене до церкви - не вийшло. І тоді, коли батьки чи сусіди вітали "Христос воскрес" - а я дійсно не знала, що відповісти. І сьогодні не знаю, що відповісти, бо релігія - справа добровільна. Бо розумієте - ті ж самі питання)).
Але з повагою до друзів хочу привітати сьогодні кожного, для кого це свято важливе, і хто вірить. Якщо віра вам допомогає - всій нашій країні тільки на краще.
Одне хочу попросити: діти. Українські діти. Саме сьогодні вони досі сидять в бункерах Азовсталі. Когось вбили в Бучі, в Харкові, в Чернігові, в Одесі. Когось поранили. Когось вивезли до росії, розлучивши з батьками. Когось згвалтували. Я не розумію, за що з ними так.
Але навіть я зі своїми клятими питаннями у щось, у когось вірю. І це ЗСУ. Я вірю в силу мотивації, людської підтримки і внаслідок цієї нашої підтримки - в спроможність наших захисників вистояти. Зберегти. Захистити. На межі людських можливостей.
Наша країна - країна можливостей. Країна волі та сили. Тому вітаю кожного з вірян, але бажаю також вірити в себе не менше. Бо тримати в руках зброю дозволяють навички та праця. А це - саме наші, земні, людські можливості. Я саме за це.
