Economist вийшов з песимістичною редакційною статтею: «Україна та західні союзники на даний момент програють війну».
Це не правда. Точно не виграють. В Росії немає ресурсів виграти війну, але є достатні можливості добитися перемоги локально, у фрагментах.
Насправді війна на виснаження обходиться дорого, і це неприпустимо в довгостроковій перспективі.
Як і перша, так і ця теза, чисто кремлівські. Суть цієї війни якраз і є виснажити Росію. У воєнному, економічному і політичному сенсах. Не допустити перетворення регіональної, цивілізаційно відсталої держави у воєнну імперію, яка буде виписувати порядок денний для цивілізації.
Фінансування опору українців, будь-яке, навіть в декілька разів більше поточного, складає менше половини 1% ВВП Заходу і є непомірно дешевшим, якщо прийдеться захищати Балтію, Польщу й інші європейські країни. Не кажучи вже про Молдову і Грузію.
І це нікчемна плата за примусове роззброєння України й мізерна компенсація за відмову від виконання зобовʼязань по Будапештському договору.
Україні потрібна зміна курсу. Людей виснажила війна. Армії не стає солдатів. Неможливо втримати позиції, тому немає що говорити про повернення територій.
За кордоном – втома. Трамп хоче продати Україну правителю Путіну. Заперечуючи реальність, Зеленський відштовхне союзників і ще більше розділить українське суспільство.
Тому, треба випрацювати новий підхід. Зеленський має чесно визначити, що таке перемога. Попри його ліберальну і панічну схильність дивитися на події лише в профіль, Economist має рацію в одному – продовжувати війну такою політикою президент Зеленський вже не зможе.
Але чи потрібно міняти курс? Economist приєднується до ультиматуму агресора, китайсько-бразильського й інших, плану – звільнити територію України неможливо, залишити їх Росії, а Захід ніколи не визнає «неправомірні претензії Росії на окуповані території».
За цю гірку правду «західні лідери повинні зробити його головну мету реалістичною, забезпечивши Україні необхідні воєнні можливості та гарантії безпеки, тобто надати всю можливу зброю і прийняті в НАТО. Незалежно від того, чи буде підписано формальну мирну угоду, це єдиний спосіб закінчити бойові дії…».
При цьому не надавати Україні гарантії Статті 5 на окуповані території. Як це було зроблено для ФРН, коли НДР була колонізована СРСР.
Таке враження, що Economist вже домовився з Путіним, і він на це погодиться.
У президента Зеленського немає легітимності заявити й реалізувати план територіальних поступок Росії. Це виключно функція українського народу на Всеукраїнському референдумі. Навіть якщо хтось надумає провести подібний референдум, то одночасно з виборами президента країни.
Власне, для виходу із внутрішньої кризи, яка накопичує свою енергію і в будь-який час може вибухнути непередбачуваними наслідками, найліпшим способом із такої загрозливої дуалістичної ситуації можуть якраз стати вибори президента. Чергові.
Навіть не скасовуючи воєнного стану, але прийнявши тимчасовий закон конституційною більшістю, підтриманий Конституційним і Верховним судами. Ми про це раніше пробували написати.
Вибори президента з програмою війни разом з плебісцитом її цілей і способи її завершення, могли б перезавантажити всю історію української сучасності.
Хоча б тому, що підтримували легітимний статус президента, спираючись лише на дію воєнного стану надто довго не вдасться. Потрібні нові кроки для національної консолідації. Потрібна більш чітка і зрозуміла ідеологія війни з Росією, як визвольної. Головні виклики – виживання українського народу, його права на суверенну державу в межах міжнародно визначених кордонів.
Президенту потрібно знайти власну ідеологічну роль в національному обʼєднанні, згуртованості українців і їх протистоянні з ворогом. Те, що змогли зробити євреї в державі Ізраїль.
Для цього потрібно почистити авгієві стайні, яких надто багато. І чи може Андрій Єрмак стати Гераклом, який спрямував води річки на ці авгієві стайні й вичистив їх за один день, не забруднившись?
Президент Зеленський перед дзеркалом. Він не той, що зробив 95 квартал популярнішим київських театрів і навіть голлівудських фільмів. Чи він бачить себе вчителем історії, Василем Голобородько, який позичає до зарплати й користується громадським транспортом? Перед ним виклики, які давно не поставали перед історичними особистостями.
Поки що про його акторського двійника Голобородько ми знаємо більше, аніж про нього. Можливо в ньому вже пробуджується або існує феномен, той герой, який спільно з українськими виборцями відстоюють Україну у кривавій битві за власне існування.