Та ще й в суворі часи війни? - питають історикиню Наталію Яковенко.
Питання на засипку для професорки, яка ось уже понад пів десятиріччя днями просиджує над перекладом з латини 43-томної спадщини цього, першого професійного римського історика...
"Бо Тит Лівій - автор, існування перекладів якого є свідченням зрілості даної культури, -відповідає вона. - Бо якщо культура зріла і література в ній зріла, то в ній не може не бути Шекспіра. А Лівій належить до авторів такого ж рангу.»
«Переклад Лівія - це неодмінний атрибут зрілої науки і зрілої культури. - переконує Яковенко і додає. - В українському випадку це дуже болісне питання. Бо українською мовою Лівія не перекладали ніколи. .."
Що ж, вона стала першою.
...Очевидно, було б дуже наївним вважати (хоча дехто так і думає), що історію українців і України можна осягнути й зрозуміти, обмежившись книгами Грушевського і літописом Нестора. А то й Велесовою книгою.
Якщо ми, дійсно, бачимо своє коріння в Європі, то нам таки треба починати з Тита Лівія, з античних істориків, філософів, поетів. Повірте, вони не такі вже й нудні, як здається. А часто мислять і висловлюються як наші сучасники.
І немає сумніву, що треба читати Горація, аби зрозуміти, що хотів сказати Сковорода. І Вергілія - щоб відчути всі підтексти “Енеїди” Котляревського.
Усі наші ідеї — про справедливість, свободу, демократію — вони не народилися в хащах київських пагорбів. Або - з хороводів протослов’ян біля капищ.
Вони прийшли до нас звідти - з античного світу, з колиски європейської цивілізації. Це все - й наша “Ab urbe condita”.
Без неї ми так і житимемо невігласами.
