Активізація атак президентського офісу на опозицію, військових, громади напередодні можливих переговорів, коли цими атаками влада фактично дає фальш-старт виборчому процесу - це не лише про підступи проти конкурентів.
Це ще й про спробу перекласти відповідальність на інших за чи не найбільш очевидний про..кол влади - зрив підготовки до повномасштабного вторгнення росії, який коштував Україні тисяч і тисяч життів, і окупації значних територій.
Тому слово «зрада» трубадури Банкової намагаються ліпити до Порошенка - бо скоро очікують почути це слово кинутим у їхні обличчя.
Тому призначають винними за різні невдачі на фронті військових - щоб привчити людей, що за все відповідають військові (хоча забезпечення військ і побудова укріплень - це повноваження цивільної влади).
Тому чіпляються до лідерів громад - аби переключити увагу від питання, чому рашистів довелось зустрічати у міській забудові, а не на підготовлених рубежах оборони.
Пригадую, як у ці дні 2022 року спілкувався «офф-рек» з журналістами. Пояснював, чому повернувся Порошенко - попри спроби влади «пришити» йому «зраду» і посадити. Розʼяснював пропозиції «Європейської Солідарності» - куди саме мали піти 50 млрд грн, і чому на розгортання резервів нам потрібні саме додаткові кошти, і чому брешуть «слуги», коли запевняють, що у армії всього достатньо, а «ЄС займається популізмом».
Одного я тоді не врахував: глибини впадання влади чи то у маразм, чи то у зраду. Я памʼятав, що іще на початку 2019 року, за Порошенка, і на півдні, і на півночі були перекриті військами небезпечні напрямки, «пристріляно кожен кущик». Тому сподівався, що рашистам доведеться кровʼю вмиватися за кожен пройдений метр нашої землі.
Але виявилось, що військ на момент вторгнення на цих напрямках… уже не було. Що це - недбалість чи свідома зрада - ще належить установити. Треба твердо памʼятати одне: ПРЕТЕНЗІЇ - НЕ ДО ВІЙСЬКОВИХ.
Цивільний контроль над армією полягає, зокрема, в тому, що наказ на переміщення військ має надходити від політичного керівництва. Щоб не було ні в якої гарячої голови спокуси кудись скататися на танках і «порішать питання».
Саме тому ОПа нині старанно замазує військових у проблеми, намагаючись перекласти відповідальність на них. Сподіваючись, що військові мовчатимуть.
Дуже добре, що мовчать не всі.
Генерал-майор Віктор Назаров в інтерв’ю BBC розкрив деякі важливі обставини кінця 2021-початку 2022 років. Гіпотеза про свідоме виведення військ політичним керівництвом отримує подальші пілтвердження.
Віктор Назаров заявив, що напередодні війни був реальний шанс дуже ускладнити дії ворога як на Півдні (Херсонщина і Запоріжжя), так і на Півночі країни (Київська і Чернігівська області), або й узагалі унеможливити просування окупантів.
Зважаючи на численні повідомлення і попередження, які надходили до керівництва держави від наших партнерів, в першу чергу США, про підготовку вторгнення і велику загрозу збройної агресії проти України, рішення про використання Збройних Сил могло б бути прийняте і за два місяці до вторгнення росії в Україну. Не просто могло б - мало би бути прийняте.
Армія приводилася б у бойову готовність, а мобілізаційні заходи проводилися б завчасно. Як це було у 2018 році, коли путін брязкав зброєю після захоплення українських кораблів - але, бачачи приготування до оборони, напасти не наважився.
Перед повномасштабним де вторгненням не провели оперативне розгортання військ повноцінне, не були проведені заходи переведення військових частин і органів управління на організації штатів воєнного часу.
Хоча саме цього вимагала, зокрема, «Європейська Солідарність». А нас називали «популістами».
У результаті укомплектованість Збройних сил, їх рівень забезпечення матеріально-технічними засобами всіх видів об'єктивно не дозволяли їм виконати це завдання: втрачено необхідні місяці для підготовки до вторгнення.
Країна «будувала дороги» замість будувати Армію - і влада цим ще й хизувалась. Зараз намагаються викрутитись - перекинути провину на військових, на партнерів, пояснити, що «не хотіли сіяти паніку».
Але військові цілком здатні нагадати: є дуже чіткі і прості речі, які політична влада зобовʼязана зробити. Щодо доукомплектування частин, їх розгортання на потрібних напрямках, забезпечення необхідним, фортифікації, мінування тощо. Ця робота «тиха», паніку викликати не може - зате могла б остудити голову ворогові, і послати сигнал партнерам, що Україна налаштована серйозно. Це сприяло б і більшій допомозі (хоча вона й тоді обчислювалась сотнями мільйонів).
Не зробивши необхідного, влада шукає, на на кого б перекласти відповідальність. Як би переписати історію. Цього не можна дозволити зробити. І з шани перед памʼяттю полеглих. І для того, щоб подібне не повторювалось у майбутньому.
